Його заснував Альфонсо IX 1218 року, і це найстаріший досі діючий університет Іспанії й один із найстаріших у світі. Але при вході вражають не дати: це камʼяна аудиторія із суцільними лавами з грубого дерева, без спинок, стертими поколіннями студентів, які писали конспекти на колінах. Вона називається аудиторією Фрая Луїса де Леона і лишається точнісінько такою, якою була.
«Як ми казали вчора»
У цій аудиторії викладав Фрай Луїс де Леон, богослов і поет, доки інквізиція не увʼязнила його майже на пʼять років за переклад «Пісні над піснями» кастильською, що тоді було заборонено. Коли його виправдали і він повернувся до цієї самої зали, за переказом, він почав лекцію двома словами: «Decíamos ayer» — «Як ми казали вчора».
Фраза, ймовірно, апокрифічна й не трапляється в сучасних йому джерелах, але стала девізом університету й досить добре підсумовує те, що інституція хоче сказати про себе: тяглість понад усі перерви.
Аудиторія абсолютно аскетична: деревʼяні лави без спинок, піднесена кафедра й деревʼяна стеля. Жодних прикрас. Саме ця оголеність і вражає, бо дає зрозуміти, що головне відбувалося в повітрі, а не на стінах.
Саламанкська школа й бібліотека
У XVI столітті група богословів і правників цього університету — Франсіско де Віторія, Домінго де Сото, Франсіско Суарес — сформулювала тут ідеї, що стоять біля витоків сучасного міжнародного права: що всі народи мають права незалежно від їхньої релігії, що війна потребує справедливої причини і що жодна влада не може привласнити заселені землі лише тому, що їх відкрила.
Ці тези висунули в розпал суперечки про завоювання Америки, і вони мали реальні правові наслідки. Це, мабуть, найважливіший інтелектуальний внесок, що вийшов з іспанського університету, і народився він у цих аудиторіях.
Огляд включає й Стару бібліотеку, на яку дивишся з порога, не заходячи: деревʼяні полиці до стелі, близько сорока тисяч старовинних томів і атмосфера, що вражає. І клуатр, з університетськими сходами та їхніми рельєфами на світські теми, незвичними для будівлі такого характеру.
Не пропустіть
Аудиторія Фрая Луїса де Леона
Суцільні лави без спинок, стерті поколіннями. Вона лишається точнісінько такою, якою була, без жодних прикрас.
Саламанкська школа
Віторія й Суарес сформулювали тут основи міжнародного права під час суперечки про завоювання Америки.
Стара бібліотека
Близько сорока тисяч старовинних томів на полицях до стелі. На неї дивишся з порога, не заходячи.
Червоні «віторес»
Написи на стінах відзначають докторські ступені, і їх малювали бичачою кровʼю, змішаною з олією.
Як це вписується у твою поїздку до Саламанки
Входять із Патіо-де-Ескуелас, проходячи під фасадом у стилі платереско, де сидить жаба. Квиток дає доступ до клуатру, історичних аудиторій, каплиці й бібліотеки, і огляд займає близько сорока хвилин.
Навпроти — Малі школи з «Небом Саламанки», і зазвичай вони входять у той самий квиток. За крок — палац Анайя й обидва собори.
Деталь, яку видно всюди і яку треба вміти прочитати: червоні написи на стінах зі словом «Víctor» та ініціалами. Це «віторес», спосіб відзначити, що хтось здобув ступінь доктора, і їх малювали бичачою кровʼю, змішаною з олією.
Часті запитання
Чи правда той вислів, що Саламанка не дає того, чого не дала природа?
Ха, так, і ми кажемо це з гордістю й дрібкою насмішки. Латиною це звучить бездоганно: «Quod natura non dat, Salmantica non praestat». Він означає, що цей університет навчить тебе всього, чого захочеш навчитися, усіх наук світу... але якщо приїдеш без голови, навіть Саламанка тобі її не приставить. Тобто: талант треба привезти з дому; решту дамо тобі ми. Вісім століть того самого уроку з лукавинкою.
Навіщо була потрібна перша граматика кастильської мови?
Тут є чудова сцена. Розповідають, що, коли твір представили королеві Ізабеллі, вона спитала, навіщо, хай йому біс, упорядковувати мову, якою всі й так уже розмовляли. І їй відповіли, що мова завжди була супутницею імперії: закріпити її та навчати її було способом твердо донести її до нових земель, що відкривалися по той бік моря. Та книжечка була не примхою вчених, а інструментом держави.
Чи могли жінки навчатися чи викладати в ту добу?
Майже ніколи, і тому цей випадок мене захоплює. Близько 1508 року є згадка про молоду жінку, Луїсу де Медрано, яка читала лекції в цьому самому університеті; для багатьох істориків це перша жінка, що викладала в європейському університеті. Один придворний гуманіст почув її і залишив здивований запис про те, якою прекрасною й надзвичайно красномовною вона була. Світлий виняток у світі, що складався лише з чоловіків і ряс.
