Після стількох каменів, вирізьблених до останнього сантиметра, ця будівля бентежить: вона гладка. Неокласичний фасад із портиком велетенських іонічних колон, без жодного гротеску чи медальйона, поставлений навпроти Нового собору. Це те, що лишилося від колегії Колехіо-Майор-де-Сан-Бартоломе, заснованої 1401 року, найстарішої з університетських колегій Іспанії.
Університетські колегії — і яку владу вони мали
Колехіо-майор не був студентським гуртожитком у сучасному сенсі: це була установа з власними доходами, статутами й автономією, що відбирала зовсім невелику кількість стипендіатів і давала їм житло, утримання й мережу звʼязків на все життя.
З цих колегій століттями виходили єпископи, судді королівських канцелярій і найвищі урядовці кастильської адміністрації. Бути колегіалом Сан-Бартоломе означало мати забезпечене майбутнє, і боротьба за місця була запеклою.
Первісну середньовічну будівлю повністю замінили у XVIII столітті, коли неокласичний смак уже витіснив бароко. Тому цей палац не схожий ні на що довкола: він з іншої доби й іншого мислення, і саме ця відмінність робить його цікавим в ансамблі.
Портик, який видно з усієї площі
Фасад вирішили широкими парадними сходами й портиком із чотирьох іонічних колон великого ордера, що охоплюють обидва поверхи. Це мова класичного храму, застосована до цивільної будівлі, і 1760 року це був найвищий вияв сучасності й раціональності на противагу перевантаженому бароко.
Усередині подвірʼя має монументальні камʼяні сходи й поруччя з кованого заліза, яке варто побачити. Сьогодні в будівлі розміщується філологічний факультет Університету Саламанки, тож це простір, яким користуються, а не памʼятка для відвідин у звичному сенсі.
Поруч стоїть Оспедерія-де-Анайя, з її подвірʼям і стайнями, і церква Сан-Себастьян. Ансамбль замикає з півдня площу Анайя, один із найприємніших просторів старого міста, з деревами й лавками навпроти Нового собору.
Не пропустіть
Гладкий у різьбленому місті
Чистий неокласицизм навпроти Нового собору: 1760 року ця оголеність була найвищою сучасністю на противагу бароко.
Найстаріша університетська колегія
Сан-Бартоломе, заснована 1401 року. З неї століттями виходили єпископи й високі урядовці кастильської адміністрації.
Колони великого ордера
Чотири іонічні колони портика охоплюють обидва поверхи. Мова класичного храму, застосована до цивільної будівлі.
Сьогодні це факультет
Тут філологія, тож це простір, яким користуються. До подвірʼя можна зайти в навчальні години, ненавʼязливо.
Як це вписується у твою поїздку до Саламанки
Він на площі Анайя, між Патіо-де-Ескуелас і Новим собором, за дві хвилини від кожного. Через нього неодмінно проходить будь-який маршрут університетським і соборним ансамблем.
Як огляд інтерʼєру він обмежений, бо це діючий факультет: до вестибюля й подвірʼя можна зайти в навчальні години, ненавʼязливо. Що завжди вартує — це зовнішній вигляд і площа.
На площі стоїть погруддя Унамуно, який був ректором цього університету, і це одне з найкращих місць старого міста, щоб посидіти. Наприкінці дня, коли навпроти фасад собору освітлений низьким світлом, це, мабуть, найприємніше місце Саламанки.
Часті запитання
Чи були інші колегії, такі ж могутні, як ця?
Чотири загалом, так звані колехіос-майорес, і вони були справжньою силою. Ця, Сан-Бартоломе, була першою, а потім зʼявилися колегії Куенки, Овʼєдо й Фонсеки. З часом вони перетворилися на своєрідні закриті клани, що ділили між собою найкращі посади в Церкві й державі, аж поки король Карл III, уже в XVIII столітті, не втратив терпіння й не реформував їх докорінно. Вони народилися, щоб підтримувати талант, а скінчили клубом привілеїв.
Чи залишив Лісабонський землетрус інші шрами в Саламанці?
Ще й які. Той поштовх 1755 року з силою дійшов аж сюди й розколов вежу Нового собору. Відтоді існує чудовий звичай: щороку житель Саламанки на прізвисько «Марікело» видирається на самий верх вежі, граючи на барабанчику, щоб подякувати за те, що того дня вона не впала. Обітниця, що повторюється з покоління в покоління. Поглянь, як лихо зрештою перетворилося на свято й подяку.
