Назва тут не для краси: у XIV і XV століттях Саламанка була розділена на два шляхетські угруповання, що ворогували на смерть, Сан-Беніто й Санто-Томе, і ця площа була однією зі сцен тієї міської війни. Це не було символічне суперництво: були засідки, вбивства й цілі родини, винищені в межах міських мурів.
Місто у війні із самим собою
Система була звичною для Кастилії пізнього Середньовіччя: міські шляхетські роди обʼєднувалися в угруповання, щоб контролювати посади в міській раді, доходи й суд, і це суперництво часто переростало у відкрите насильство. Саламанка була одним із найтяжчих випадків.
Обидва угруповання брали назву від парафій, довкола яких вони організовувалися, Сан-Беніто й Санто-Томе, і їхні церкви слугували осідком, місцем зборів і родинною усипальницею. Піти на месу означало буквально заявити, на чиєму ти боці.
Протистояння паралізувало місто на десятиліття й ущухло лише завдяки втручанню корони й посередництву таких постатей, як святий Хуан де Саагун, монах-августинець, що проповідував примирення між родинами й зрештою став покровителем Саламанки.
Марія Хоробра
Найвідоміша історія того конфлікту — історія доньї Марії Родрігес де Монрой, відомої як Марія Хоробра. Двоє її синів загинули від рук братів Мансано, з ворожої родини, в одному з епізодів суперечки між угрупованнями.
Хроніка розповідає, що вона сама зібрала загін чоловіків, переслідувала вбивць аж до Португалії, убила їх і повернулася до Саламанки з їхніми головами, які поклала на могилу синів у церкві Санто-Томе. Це одна з найчастіше згадуваних оповідей про насильство кастильської знаті.
Її будинок зберігся на цій самій площі, з готичним фасадом і родинним гербом, і це те, що фізично лишилося від тієї історії. Те, що сьогодні є тихою площею з терасами кавʼярень, було центром війни, яка тривала поколіннями.
Не пропустіть
Два угруповання, дві парафії
Сан-Беніто й Санто-Томе. Церкви були осідком і усипальницею: піти на месу означало заявити про родинну належність.
Марія Хоробра
Вона переслідувала вбивць своїх синів аж до Португалії й повернулася з їхніми головами, які поклала на їхню могилу.
Зупинив це монах
Святий Хуан де Саагун проповідував примирення між родинами й зрештою став покровителем міста.
Її будинок досі стоїть
На одному боці площі, з готичним фасадом і родинним гербом. Це те, що фізично лишилося від тієї війни.
Як це вписується у твою поїздку до Саламанки
Вона за пʼять хвилин від Пласа-Майор, на північний захід, на маршруті, що поєднує палац Монтеррей, Будинок мерців і фасад Фонсеки. Це коротка, але змістовна зупинка: вона пояснює, яким було місто до університету й платереско.
Сама площа сьогодні — приємний простір із терасами й тінню, і вона добре підходить для перепочинку. Будинок Марії Хороброї стоїть на одному з її боків і всередину не пускають, але фасад і герб чудово видно.
Уся ця північна частина старого міста значно менш людна, ніж університетська й соборна вісь, і саме тут найкраще відчуваєш, що Саламанка, крім міста студентів, століттями була містом шляхетних родів і палаців.
Часті запитання
Таке було лише в Саламанці?
Зовсім ні. Уся Кастилія XV століття жила так, зі слабкими королями, як-от Хуан II та Енріке IV, які не могли приборкати озброєну до зубів знать. Кожне місто мало свої угруповання і свою помсту. Усе по-справжньому вгамувалося лише тоді, коли прийшли Католицькі королі, які навели порядок твердою рукою й чітко показали, хто тут головний. Саламанка була лише особливо кривавим прикладом.
Чи досі існують церкви двох угруповань?
Церква Сан-Беніто досі стоїть, зовсім близько звідси, і має цікаве друге життя: вона стала усипальницею Мальдонадо, одного з великих родів, що очолювали ворожнечу, які заповнили її своїми гербами й гробницями. Тож церква, що була штабом одного з угруповань, зрештою стала місцем, де спочивали його ватажки. Давнє суперництво врешті-решт завжди опиняється під тією самою плитою.
