Скромний за розміром фасад у стилі платереско з чотирма маленькими черепами, вирізьбленими в нижній частині, і назва, що століттями живила легенди. Найімовірніше пояснення зовсім не зловісне: черепи були звичайним похоронним мотивом доби Ренесансу й натякають на архієпископа Фонсеку, памʼяті якого будинок присвятили. Але місто віддало перевагу іншій версії.
Чотири черепи й кілька легенд
Черепи розміщені на консолях нижньої частини, вони маленькі, і їх треба шукати. У ренесансній іконографії вони слугували як memento mori — нагадування про смерть, цілком звичне на памʼятних фасадах і на порталах похоронних каплиць.
Будинок звели близько 1500 року на памʼять архієпископа Алонсо де Фонсеки, і його погруддя панує над фасадом. По суті, увесь ансамбль — це надгробний памʼятник у форматі житла: звідси й черепи.
Але місто склало власну оповідь. Ходять версії про злочини, скоєні всередині, про привидів і темні події, і жодна не має документального підґрунтя. Те, що будинок із чотирма черепами врешті породжує похмурі легенди, передбачувано; те, що їх досі розповідають через пʼять століть, — менше.
Платереско в малому форматі
Найпоширеніша атрибуція — Хуан де Алава, один із майстрів саламанкського платереско, і якість різьблення це підтверджує: медальйони, гротески, герби й дуже ретельна композиція на невеликій площині стіни.
Він цікавий саме своїм масштабом. На противагу великим фасадам-вівтарям Університету чи Сан-Естебана, тут та сама мова форм застосована до маленької будівлі, тож її можна охопити одним поглядом і з невеликої відстані. Це платереско на рівні очей.
Інтерʼєр для відвідин закритий, тож увесь огляд — зовнішній і займає пʼять хвилин. Варто затриматися біля погруддя Фонсеки, герба й консолей із черепами — саме по них сюди приходять майже всі, і саме їх найважче знайти.
Не пропустіть
Черепи — звичайна річ
Memento mori, звичне для Ренесансу. Вони натякають на архієпископа Фонсеку, памʼяті якого присвятили будинок.
Місто обрало легенду
Ходять версії про злочини й привидів, жодна не задокументована, а їх і далі розповідають через пʼять століть.
Платереско на рівні очей
Та сама мова форм, що й на великих фасадах-вівтарях, але на маленькій площині, яку видно цілком і зблизька.
Унамуно жив поруч
Про це нагадує табличка на сусідньому будинку, де він мешкав у роки свого ректорства в університеті.
Як це вписується у твою поїздку до Саламанки
Будинок стоїть на вулиці Бордадорес, за пʼять хвилин від Пласа-Майор і за крок від палацу Монтеррей та монастиря Лас-Урсулас. Це коротка зупинка на маршруті шляхетною Саламанкою на півночі старого міста.
Просто поруч табличка нагадує, що в сусідньому будинку жив Мігель де Унамуно в роки свого ректорства, а його погруддя стоїть за кілька метрів. Поєднання похмурих легенд і славетного сусідства надає цьому куточку особливого характеру.
Він добре вписується в прогулянку, що поєднує Монтеррей, цей будинок, площу Лос-Бандос і фасад Фонсеки, — усе в радіусі десяти хвилин і з набагато меншим натовпом, ніж на університетській осі.
Часті запитання
Що ще збудував цей Хуан де Алава?
Чимало, і з найкращого. Він був одним із великих каменярів своєї доби: йому належить значна частина монастиря Сан-Естебан із тим монументальним фасадом, вирізьбленим, як камʼяний вівтар, і він доклав руку також до планів Нового собору Саламанки. Те, що такий маленький будинок підписав майстер такого рівня, багато говорить про гаманець і смак архієпископа Фонсеки.
А що сталося з Унамуно, сусідом?
Тут поруч він прожив свої останні роки, і вони були важкими. У 1936 році, уже зовсім старий і ректор університету, він під час однієї урочистості став навпроти генерала з тим знаменитим «здобудете перемогу, але не переконаєте». Його відсторонили від усього й тримали під домашнім арештом, за крок від цих черепів, де він і помер в останній день того року. Жителі Саламанки завжди повʼязували його смерть із назвою цього будинку.
