Його почали 1513 року й завершили 1733-го, і цей факт пояснює майже все: коли Італія вже майже століття будувала в стилі Ренесансу, Саламанка вирішила звести готичний собор. Це один з останніх в Іспанії й один із найбільших, із вежею заввишки майже сто метрів, яку видно з дороги ще до вʼїзду в місто.
Готика після свого часу — і навмисно
План склав Хуан Хіль де Онтаньйон, а продовжив його син Родріго — та сама родина, що за тим самим принципом звела собор у Сеговії. Вибрати готику 1513 року було не незнанням, а рішенням: цей стиль вважали властивим для собору, а Ренесанс досі сприймали як справу палаців.
У результаті — три нави значної висоти, дуже складні хрестові склепіння з нервюрами, що перетинаються зірками, і простір, який вражає навіть тих, хто бачив інші великі собори. Вежу над середохрестям і дзвіницю завершували вже в стилі бароко, через два століття після початку будівництва.
Головний фасад, із брамою Пуерта-де-Рамос, — площина в стилі платереско, вирізьблена до останнього сантиметра, зі сценами Страстей, медальйонами й такою густотою орнаменту, що погляду важко на чомусь зупинитися. Це один із великих порталів іспанського XVI століття.
Астронавт
На одному з архівольтів брами Пуерта-де-Рамос є астронавт у скафандрі, а поруч — демон чи дракон, що їсть морозиво. Це не пророче послання й не незбагненна аномалія: їх вирізьбив каменяр Мігель Ромеро під час реставрації 1992 року.
Це давня й цілком визнана цехова традиція. Коли реставрують історичну будівлю, каменярі підписують своє втручання, додаючи впізнаваний сучасний елемент, щоб і через пʼять століть було відомо, яка частина оригінальна, а яку переробили. Бик у XVI столітті, астронавт у XX.
Знахідка стала популярною завдяки інтернету, і сьогодні це те, що в усьому соборі шукає найбільше людей, — настільки, що доводиться показувати точне місце, бо він досить високо й не впадає в око. Він на порталі, що виходить на площу, ліворуч.
Не пропустіть
Готичний у XVIII столітті
Розпочатий 1513 року й завершений 1733-го. Вибір готики тоді був рішенням, а не запізненням.
Астронавт — 1992 року
Його вирізьбив каменяр Мігель Ромеро під час реставрації. Це цеховий підпис, що відрізняє перероблене від оригіналу.
Слід землетрусу
Лісабонський землетрус 1755 року розколов вежу й змусив зробити її основу суцільною. Тому вона товща, ніж задумано.
Спільна стіна зі старим
Два повноцінні собори різних епох, що працюють як одна будівля. Іншого такого випадку в Іспанії немає.
Як це вписується у твою поїздку до Саламанки
Він прилягає впритул до Старого собору, з яким має спільну стіну й вхід, — це, мабуть, найнезвичайніший соборний ансамбль Іспанії: два повноцінні собори різних епох, що працюють як одна будівля. Квиток охоплює обидва.
Огляд також включає доступ до Ieronimus, маршруту вежами й верхніми галереями, за який платять окремо і який належить до найкращого в місті. А поруч — палац Анайя і університетський ансамбль.
Розраховуй годину на обидва собори й ще годину, якщо йдеш на Ieronimus. І пошукай усередині слід Лісабонського землетрусу 1755 року, що розколов вежу й змусив її укріпити: тому її основа сьогодні значно масивніша, ніж планували.
Часті запитання
Чому камінь має такий золотистий колір?
Це камінь із Вільямайора, з каменоломень на околиці, і в нього є чудовий секрет: щойно видобутий, він мʼякий, його майже ріжеш, як хліб, і тому каменярі змогли вкрити його мереживом і філігранню. На повітрі він поступово твердне й стає міцним, як мало який інший. А цього медового відтінку йому надає залізо, що міститься всередині; що нижче сонце, то яскравіше він палає. Уся стара Саламанка збудована з цього каменю, і тому на заході сонця її називають золотим містом.
Чому не знесли старий, коли будували цей?
Подумай: будівництво тривало понад два століття. Де ж увесь цей час правили меси? Звісно, у старому, який і далі служив собором, поки поруч, камінь за каменем, ріс новий. Коли його нарешті завершили, зносити давній уже не було сенсу: він простояв шістсот років і до того ж слугував опорою для бічної стіни нового. Тож лишилися обидва, назавжди притулені один до одного. Найпрактичніше рішення, яке сьогодні стало рідкістю, якої майже ніде немає.
