Це невелика площа, майже замкнене подвірʼя, і на квадратний метр тут більше історії, ніж будь-де в місті. З одного боку — платереско-фасад Університету; навпроти — Малі школи; посередині — статуя Фрая Луїса де Леона; а на стінах — червоні написи, що тримаються там століттями. Усе кастильське знання Золотого віку вміщалося в цьому прямокутнику.
Камінь із Вільямайора
Усе довкола цієї площі збудоване з одного матеріалу, і він пояснює, чому Саламанка здається золотою: камінь із Вільямайора, пісковик, який добувають за кілька кілометрів звідси і який має одну вирішальну особливість. Щойно з каменоломні він мʼякий і ріжеться майже як дерево.
Саме ця мʼякість дала змогу досягти деталізації платереско. Жоден каменяр не зміг би вирізьбити фасад, як в Університеті, у граніті інструментами XVI століття; у камені з Вільямайора — зміг, бо камінь піддається.
А потім він твердне. На повітрі залізо, що в ньому міститься, окиснюється й утворює поверхневу кірку, яка його захищає й надає йому того золотого відтінку, що густішає на сонці й змінюється впродовж дня. Тобто: мʼякий, щоб його обробляти, твердий, щоб тривати.
Фрай Луїс і «віторес»
Статуя в центрі зображає Фрая Луїса де Леона, професора цього університету, якого інквізиція тримала у вʼязниці майже пʼять років за переклад «Пісні над піснями» кастильською і який потім повернувся на свою кафедру. Він дивиться на фасад Університету, спиною до Малих шкіл.
На стінах — намальовані червоним написи зі словом «Víctor» та ініціалами. Це «віторес», і ними відзначали, що студент здобув ступінь доктора. Їх малювали бичачою кровʼю, змішаною з олією, і майбутній доктор мусив оплатити бика, свято й фарбу.
Ця деталь багато пояснює про тогочасний університет: стати доктором було дорого, і багато хто не міг собі цього дозволити, навіть маючи заслуги. «Віторес», які досі видно по всьому старому місту, — це, по суті, список тих, хто зміг за це заплатити.
Не пропустіть
Мʼякий під різцем, твердий потім
Камінь із Вільямайора виходить із каменоломні мʼяким і твердне на повітрі. Тому й стало можливим платереско.
Золото — це окис
Залізо в камені окиснюється на повітрі й утворює кірку, що його захищає й надає йому кольору, який змінюється із сонцем.
«Віторес» бичачою кровʼю
Червоні написи відзначали докторські ступені. Майбутній доктор оплачував бика, свято й фарбу.
Фрай Луїс дивиться на фасад
Статуя в центрі зображає професора, якого інквізиція тримала у вʼязниці майже пʼять років і який повернувся на свою кафедру.
Як це вписується у твою поїздку до Саламанки
Вона за три хвилини від Руа-Майор і Будинку мушель і є центром університетського ансамблю. Звідси входять до Університету і Малих шкіл, а за крок — палац Анайя й обидва собори.
Сама площа безкоштовна й відкрита, і саме тут шукають жабу на фасаді. Варто посидіти тут трохи: машин тут майже немає, а замкнений простір має особливу акустику.
Найкращий час — середина ранку або кінець дня, коли ковзне світло підкреслює рельєф фасадів. Опівдні камінь стає пласким, і значна частина різьблення перестає читатися.
Часті запитання
Як можна так детально вирізьбити такий мʼякий камінь?
Це і є секрет Саламанки. Камінь походить із каменоломень Вільямайора, тут зовсім поруч, і щойно видобутий він мʼякий і вологий, майже як мило: каменяр обробляє його ножем і вирізає неймовірне мереживо. Але, лишившись на повітрі, він поступово висихає й твердне, аж поки не стає міцним, як скеля. Тому наші каменярі могли дозволити собі таку філігрань: вони різьбили по свіжому, знаючи, що час перетворить його на справжній камінь.
