Бронзова дама, що стоїть посеред площі, у сукні кінця XIX століття, з поглядом, загубленим у бік собору. Це Ана Осорес, героїня «Регентші», роману, який Кларін видав між 1884 і 1885 роками і який багато хто вважає найкращим іспанським романом XIX століття після «Дон Кіхота».
Ветуста, або як оголити власне місто
Леопольдо Алас «Кларін» був професором Університету Овʼєдо, і у своїй книжці зобразив це місто під вигаданим імʼям — назвав його Ветустою — і безжально оголив: його честолюбних священиків, його лінивих паничів, його плітки, його лицемірство.
Ана, Регентша, — чутлива й самотня жінка, заміжня за старшим чоловіком, затиснута між сповідником і спокусником і розчавлена містом, яке невпинно за нею стежить. Роман — нещадне дослідження провінційної соціальної задухи.
Коли він вийшов, Овʼєдо було шоковане: багато хто впізнав себе, і це їм аж ніяк не сподобалося. Десятиліттями книжка лишалася напівзабутою, з небагатьма виданнями і чималою місцевою незручністю.
Лише в другій половині XX століття критика поставила її туди, де вона є сьогодні. Минуло майже сто років, поки рідне місто перестало читати її як образу і почало читати як памʼятник.
На тих самих плитах, що й у вигадці
Скульптуру створив Мауро Альварес 1997 року, і її навмисно поставили тут, на площі Альфонсо II, на тих самих плитах, якими Ана прогулювалася в романі, перед собором, що панує над усією історією.
Це місце не декоративне: роман починається саме на вежі собору, де каноник-магістрал дон Фермін де Пас роздивляється місто в підзорну трубу, як той, хто пильнує отару.
Кларін описав ту вежу як «романтичну поему з каменю, ніжний гімн солодких ліній німої і вічної краси». Мало яка вежа має такого літературного любовного листа.
Люди фотографують її і, проходячи, торкаються її руки, аж так, що бронза сукні витерлася. Це одна з найулюбленіших скульптур міста, у якому їх понад сотню просто неба.
Не пропустіть
Ана Осорес, Регентша
Героїня роману, який Кларін видав між 1884 і 1885 роками, у бронзі з 1997 року.
Овʼєдо зветься Ветустою
Кларін зобразив місто під вигаданим імʼям і оголив його: священиків, паничів, лицемірство.
Місто образилося
Багато хто впізнав себе. Минуло майже сто років, поки роман почали читати як памʼятник, а не як образу.
На плитах вигадки
Поставлена перед собором, там, де Ана прогулювалася в романі.
Як це вписується у твою поїздку до Овʼєдо
Вона на площі Альфонсо II Цнотливого, перед собором, у точному центрі старого міста.
На цю зупинку — пʼять хвилин. Це громадський простір, доступний будь-коли.
Вона входить до маршруту скульптур просто неба в Овʼєдо разом із Вуді Алленом, Мафальдою і зухвалим Culis Monumentalibus. У місті їх понад сто.
Часті запитання
Чи мав роман успіх від самого початку?
Аж ніяк. Десятиліттями «Регентша» лежала напівзабута, з небагатьма виданнями й певною незручністю для місцевих, і лише в другій половині XX століття критика поставила її туди, де вона є сьогодні. Минуло майже сто років, поки рідне місто перестало читати її як образу й почало читати як памʼятник.
