Фасад із золотистого каменю, стриманий і елегантний, з класичним порталом і клуатром, схованим усередині. Це історична будівля Університету Овʼєдо, зведена між 1574 і 1608 роками. А в її історії є поворот, якого майже ніхто не чекає: її заснував великий інквізитор.
Університет, оплачений Святою службою
Його заснував дон Фернандо де Вальдес Салас, архієпископ Севільї і великий інквізитор королівства, той самий, що посилив трибунали Святої служби і склав Індекс заборонених книг 1559 року.
У заповіті він залишив гроші, щоб створити загальну школу у своєму рідному краї. Він помер 1568 року, тяжби за його спадщину затяглися без кінця, і аудиторії відкрилися лише 21 вересня 1608 року, через сорок років.
Те, що людина, яку боялися за переслідування книжок, заснувала дім, присвячений саме книжкам, — один із тих чудових парадоксів історії, і в Овʼєдо про нього розповідають із неабиякою іронією.
Будівля до того ж свідчить про амбіцію: Овʼєдо, невелике провінційне місто, хотіло дивитися на Саламанку як рівне на рівну. Століттями воно було інтелектуальним серцем усього північного заходу Іспанії.
Пожежа 1934 року і заняття для робітників
У жовтні 1934 року, під час революції в Астурії, університет охопило полумʼя, і загинула майже вся його історична бібліотека з тисячами старовинних томів, які так і не вдалося відновити. Те, що видно сьогодні, — ретельна реконструкція, зроблена потім, камінь за каменем.
Та революція знищила також Камара-Санта собору, театр Кампоамор і ратушу. Овʼєдо значною мірою — відбудоване місто.
Є й інший, менш відомий і світліший епізод: 1898 року група професорів цього закладу започаткувала Університетське поширення, винісши заняття з клуатру на фабрики, у шахтарські долини і робітничі центри, з безкоштовними лекціями.
Це був перший такий досвід в Іспанії, і він відповідає духу краузизму та Вільного інституту освіти. Одним із тих професорів був Леопольдо Алас «Кларін», автор «Регентші».
Не пропустіть
Його заснував великий інквізитор
Фернандо де Вальдес Салас, який залишив гроші в заповіті. Він помер 1568 року.
Відкрився через сорок років
21 вересня 1608 року, після нескінченних тяжб за спадщину.
Згорів 1934 року
Під час революції в Астурії загинула майже вся його історична бібліотека.
Заняття для робітників з 1898 року
Університетське поширення несло безкоштовні лекції на фабрики і в шахтарські долини. Воно було першим в Іспанії.
Як це вписується у твою поїздку до Овʼєдо
Він на вулиці Сан-Франсіско, поруч із Кампо-де-Сан-Франсіско і за кілька хвилин від собору.
На цю зупинку — двадцять хвилин. Сьогодні тут центральна бібліотека; клуатр зазвичай доступний у навчальні години, але краще перевірити.
Це природний початок маршруту Ветустою Кларіна, що веде далі до Сан-Хуліан-де-лос-Прадос і Фонкалади.
Часті запитання
А ти знаєш, що ця будівля горіла в XX столітті?
У жовтні 1934 року, під час Астурійської революції, університет охопило полумʼя, і загинула майже вся його історична бібліотека, тисячі старовинних томів, які так і не вдалося відновити. Те, що ти бачиш сьогодні, — ретельна реконструкція, зроблена згодом, камінь за каменем, на тому, що лишилося стояти.
А що це за історія із заняттями для робітників?
У 1898 році група професорів цього університету започаткувала так зване Університетське розширення: вони винесли заняття з клуатру й понесли їх на фабрики, у шахтарські долини й до робітничих центрів, з безкоштовними лекціями для людей, які ніколи б не переступили поріг аудиторії. Це був перший досвід такого роду в Іспанії, і він дав Овʼєдо славу відкритого університету, що трималася десятиліттями.
А ти знаєш, що Овʼєдо має в літературі інше імʼя?
Воно зветься Ветуста, і так його назвав Кларін, Леопольдо Алас, професор права в цьому самому університеті. У своєму романі «Регентша» 1884 року він змалював місто під вигаданим імʼям і з гострими правдами: його священників, його паничів, його плітки. Стара Ветуста — це Овʼєдо, яким ти ступаєш.
А чи можна десь побачити Регентшу?
Звісно: вона має власну статую. Ана Осорес, героїня, чекає на тебе в бронзі перед собором, у своїй мантильї й із загубленим поглядом, — робота Мауро Альвареса, поставлена в 1997 році. Це одна з найулюбленіших скульптур міста, і вже зараз її сукня стерлася від того, що її стільки торкаються.
