Широка, пряма, з будинками зі скляними галереями, які сяють, коли між хмарами визирає сонце. Це торгова артерія Овʼєдо і вітрина міста, куди приходять прогулятися, подивитися й показати себе: в овʼєдців для цього є окреме дієслово — «зробити коло».
Вулиця, прокладена до поїзда
Усе це порівняно молоде. Вулицю проклав інженер Салустіо Гонсалес Регераль за проєктом, затвердженим 1868 року, і з дуже ясною ідеєю: зʼєднати старе місто з новим Північним вокзалом, який приносив поїзд і прогрес.
Її будували двома ділянками; перша була готова 1874 року, щоб зʼєднатися з вокзалом. Тобто це вулиця-інструмент: вона існує, щоб повʼязати історичне місто з інфраструктурою, яка мала його змінити.
Вона носить імʼя Хосе Франсіско Урії, астурійця, який з посади керівника Громадських робіт просував залізницю провінції. Проспект шанує людину, що допомогла прокласти колії, і впирається якраз у вокзал. Тут нічого не випадково.
Наприкінці пʼятдесятих років вулицю розширили, і вона втратила багато тих перших будинків, тож те, що видно, — мозаїка епох. Варто підняти голову, і це помітно: кожна ділянка розповідає про інший момент у житті міста.
Скляні галереї
Найбільше ці фасади визначають скляні галереї — ті скрині з дерева і скла, що нависають над вулицею. Це астурійська відповідь на дощ і брак світла.
Вони працюють як маленька теплиця, приліплена до фасаду: затримують тепло сонця, коли воно визирає, захищають від вітру і дають змогу дивитися на вулицю, не мокнучи. У місті з такою кількістю опадів, як в Овʼєдо, це не розкіш, а здоровий глузд.
На півночі півострова вони з буржуазної розкоші стали архітектурною прикметою і повторюються в Ла-Коруньї, Хіхоні, Сантандері чи Більбао. Чималу роль у їхньому вдосконаленні відіграли корабельні теслі — ті, що робили вікна для суден.
А за крок звідси стоїть статуя Вуді Аллена, поставлена після того, як режисер отримав у місті премію і сказав, що Овʼєдо видається йому чарівним, екзотичним і ніби не з цього світу.
Не пропустіть
Прокладена до поїзда
Проєкт, затверджений 1868 року, щоб зʼєднати старе місто з новим Північним вокзалом.
Назва вшановує людину залізниці
Хосе Франсіско Урія, який із Громадських робіт просував поїзд у провінції.
Скляні галереї
Астурійська відповідь на дощ: теплиця, приліплена до фасаду, щоб дивитися, не мокнучи.
Мозаїка епох
Її розширили в пʼятдесятих роках, і вона втратила багато первісних будинків. Кожна ділянка інша.
Як це вписується у твою поїздку до Овʼєдо
Вона перетинає район розширення від околиць Кампо-де-Сан-Франсіско до Північного вокзалу. Це вісь Овʼєдо XIX і XX століть.
Пройти її — пʼятнадцять хвилин без зупинок. З крамницями й зупинками біля скульптур — добра година.
Це шарнір між старим містом і сучасним: на одному кінці театр Кампоамор і парк, а на другому — вокзал і північні квартали.
Часті запитання
Чому в стількох будинків засклені галереї?
Це астурійська відповідь на дощ і брак світла: галерея працює як маленька оранжерея, прилаштована до фасаду, вловлює сонячне тепло, коли сонце визирає, і дає дивитися на вулицю, не мокнучи. На півночі вона з буржуазної розкоші стала знаком ідентичності, і тому ти побачиш її повтореною по всьому місту.
А ти знаєш, що за крок звідси стоїть статуя Вуді Аллена?
На вулиці Мілісіас-Насьоналес, зовсім поруч з Урією, стоїть бронзовий Вуді Аллен у своїх окулярах у товстій оправі. Її поставили після того, як режисер отримав тут премію і сказав ті слова, що Овʼєдо видається йому містом чарівним, екзотичним, ніби воно не належить до цього світу. Фраза так сподобалася, що місто залишило її собі.
