Вулиця Гаскона
Бульвар Сидру: понад дюжина сидрерій поспіль. По четвергах поза літнім сезоном тут співають старі пісні сидрерій.

Ритуал із власними правилами, ціла вулиця, присвячена йому, сири, що визрівають у печерах, і один день на рік, коли все місто їсть те саме.
🎧 На маршруті Ель-Фонтан, вулиця Гаскона й вуличні скульптуриВ Астурії сидр не подають, а наливають з висоти; його не замовляють для себе одного, а ділять; і його не пʼють ковтками, а випивають одним духом. Зрозуміти цей ритуал — пів подорожі, бо він організовує все суспільне життя міста, яке до того ж дуже добре готує.
Звуковий фон вулиці Гаскона ні з чим не сплутаєш: струмінь сидру, що падає з висоти на край склянки. Це не видовище, а техніка: у натуральний астурійський сидр не додають газу, і йому треба насититися повітрям, щоб розкритися.
Практичний наслідок такий: пити його треба одразу, поки він не видихся. Тому щоразу наливають зовсім трохи — кулін — і випивають одним духом, а не ковтками.
І в склянці завжди лишають на палець — кулете, — щоб сполоснути край, з якого ти пив, перш ніж передати склянку наступному. Його виливають на підлогу або в жолобок сидрерії, звідси й той запах яблук, що зустрічає тебе на вході.
Сидр не замовляють для себе одного: його ділять. Одна пляшка, одна склянка, що переходить з рук у руки, і розмова без погляду на годинник. Пити з окремої склянки тут вважається, просто кажучи, дивним.
Бульвар Сидру: понад дюжина сидрерій поспіль. По четвергах поза літнім сезоном тут співають старі пісні сидрерій.
Шлунок Овʼєдо ще із середньовічних часів, у павільйоні із заліза й скла 1882-1885 років. Тут є і сири, і фабес.
Завантажте застосунок і відкрийте Oviedo офлайн, коли захочете. Пройдіть пішохідний маршрут Ель-Фонтан, вулиця Гаскона й вуличні скульптури з місцевим гідом у навушниках.
Дізнатися більше про Viavoy →Фабада (рагу з білої квасолі) — головна страва краю, і її секрет у фабі: це не будь-яка квасоля, а сорт із довгим, пласким і маслянистим зерном, з дуже тонкою шкіркою, захищений власним географічним зазначенням. Тому вона тане в роті, а не лишається цілою й твердою.
Сири — другий великий розділ, і за кількістю сортів на одиницю площі Астурія має одне з найбільших розмаїть у світі. Найвідоміший — Кабралес: він пече язик через свою блакитну плісняву і визріває місяцями в природних гірських печерах. Найменування за походженням зобовʼязує: якщо сир не пройшов через печеру, він не може називатися Кабралес.
Далі йдуть Гамонеу, Афуегаль-Піту і Касін, серед багатьох інших. Варто розпитати на ринку Ель-Фонтан, де продавці охоче розповідають про кожен.
Качопо — сучасна страва, що підкорила світ: два шматки телятини з шинкою й сиром усередині, обваляні в сухарях і засмажені, такого розміру, що кидає виклик будь-якому розумному апетиту. Вона не давня, але сьогодні це найвідоміша за межами краю кулінарна прикмета Астурії.
А з риби — усе з Кантабрійського моря: пішин (морський чорт), віррей (червоний берикс), орісіос (морські їжаки) у сезон. Узбережжя за пів години, і це видно в меню.
Щороку 19 жовтня Овʼєдо святкує Десарме («Роззброєння»), що нагадує про епізод 1836 року, коли загони карлістів роззброїли, поки місто, як розповідають, частувало їх їжею.
Сьогодні цю подію відзначають застіллям, і з точним меню, яке не обговорюється: нут із тріскою та шпинатом, кальос (тушковані тельбухи) і рис на молоці. Жодних варіацій. Цього дня все місто їсть те саме, а ресторани заповнені вщерть.
Це одна з найсуворіших і найулюбленіших гастрономічних традицій Іспанії. Якщо подорожуєш у ці дні, треба бронювати заздалегідь, і воно того варте.
Решту року вулиця Гаскона — це зона сидру, а околиці площі Ель-Фонтан і площі Конституції — для того, щоб поїсти за столом.
Корисна порада: у сидреріях їдять порціями й усе ділять. Замовляти окремі страви для себе — порушувати логіку місця, так само як просити власну склянку.
Суспільне серце старого міста, з аркадами й упритул до ринку. Місце для вермуту й для того, щоб поїсти за столом, за пʼять хвилин від Гаскони.
Громадська вітальня Овʼєдо, де щороку 19 жовтня святкують Десарме: нут із тріскою, кальос і рис на молоці, без варіацій.
Бо в натуральний астурійський сидр не додають газу. Падаючи в повітрі й ударяючись об край склянки, він розбивається, насичується повітрям і розкриває аромат: тут це називають «еспальмар». Тому пити його треба одразу, поки він не видихся, і тому щоразу наливають зовсім трохи.
Палець сидру, який завжди лишають у склянці. Ним споліскують край, з якого ти пив, перш ніж передати склянку наступному, бо склянка спільна й переходить по колу. Його виливають на підлогу або в жолобок сидрерії, звідси й той запах яблук, що зустрічає тебе на вході.
Можна, але це незвично і видає в тобі чужинця. Сидр замовляють пляшками й ділять: одна склянка переходить з рук у руки, а той, хто наливає, щоразу подає кулін. Логіка місця — розмова й спільний ритм, а не окреме споживання.
Те, що це не звичайна квасоля: астурійська фаба — сорт із довгим, пласким і маслянистим зерном, з дуже тонкою шкіркою, захищений власним географічним зазначенням. Тому в добрій фабаді фаба тане в роті, а не лишається цілою й твердою, — у цьому й різниця між доброю стравою і посередньою.
Бо він місяцями визріває в природних гірських печерах, де стала вологість і температура дають рости тій блакитній плісняві. Найменування за походженням вимагає витримувати його саме там: якщо сир не пройшов через печеру, він не може називатися Кабралес. В Астурії є й багато інших: Гамонеу, Афуегаль-Піту, Касін.
Два шматки телятини з шинкою й сиром усередині, обваляні в сухарях і засмажені, такого розміру, що кидає виклик будь-якому розумному апетиту. Це не давня страва, але вона стала найвідомішою за межами краю кулінарною прикметою Астурії і є практично в кожному меню регіону.
Гастрономічне свято, яке Овʼєдо відзначає щороку 19 жовтня на згадку про епізод 1836 року, коли загони карлістів роззброїли, поки місто частувало їх їжею. Його відзначають, споживаючи точне меню, яке не обговорюється: нут із тріскою та шпинатом, кальос і рис на молоці.
Завантажте Viavoy і гуляйте містом Oviedo офлайн, коли захочете.
