Тиха заводь серед дерев зі ставком і лавками, один із найулюбленіших куточків вальядолідців. Але найцікавіше в цій площі те, чого вже не видно: тут текла протока річки Есгеви, з камʼяними мостами й млинами, доки її не перекрили.
Сад над річкою
Есгева перетинала місто на шляху до Пісуерги, розділена на кілька рукавів. Тут були камʼяні мости й млини, що під час повеней завдавали стільки шкоди, що 1563 року місто вирішило їх прибрати.
З часом русло перекрили, і 1933 року над тим, що колись було річкою, відкрили цей сад. Та сама операція пояснює й назву площі Валь, де текла ще одна протока.
Есгева мала дуже погану славу через бруд і сморід, аж так, що великі поети не шкодували для неї уїдливих слів. Коли тут був двір, між 1601 і 1606 роками, містом ходили Гонгора й Кеведо, і Гонгорі приписують ущипливі вірші, що глузують із цього смердючого струмка.
Те, що двоє найбільших поетів Золотого віку присвячували віршики міському струмку, показує, яким нестерпним він мав бути.
Роса Часель на лавці
У ставку стоїть зворушлива скульптура: дідусь грається з онуком і паперовим корабликом. Це один із тих приязних творів міської скульптури, що працюють, бо описують щось справжнє.
А на лавці, у бронзі, сидить Роса Часель, одна з великих письменниць, яких дала ця земля: романістка Покоління 27 року, вона народилася зовсім поруч і як ніхто розповіла про Вальядолід свого дитинства.
Історія обійшлася з нею несправедливо: Громадянська війна змусила її до довгої еміграції в Бразилії та Аргентині, і до Іспанії вона повернулася вже в літньому віці. Визнання прийшло пізно, з Національною літературною премією 1987 року. Вона померла у девʼяносто шість років.
Її найулюбленіша книжка — «Від світанку», спогади про дитинство в цьому місті. Сісти поруч із нею й прочитати абзац — мабуть, найкращий спосіб зрозуміти Вальядолід початку XX століття.
Не пропустіть
Стоїть над перекритою річкою
Тут текла протока Есгеви. Сад відкрили 1933 року над руслом.
Млини прибрали 1563 року
Під час повеней вони завдавали стільки шкоди, що місто вирішило їх прибрати.
Гонгора глузував із річки
Йому приписують уїдливі вірші про цей смердючий струмок, написані, коли тут був двір.
Роса Часель у бронзі
Романістка Покоління 27 року, емігрантка, визнана пізно: Національна премія 1987 року.
Як це вписується у твою поїздку до Вальядоліда
Вона в історичному центрі, за кілька хвилин від Пласа-Майор та церков центру.
Зупинка — пʼятнадцять чи двадцять хвилин. Вхід вільний, і це добра пауза між оглядами.
Вона вписується в літературний маршрут містом разом із Домом Сервантеса і статуєю Соррільї на його площі.
Часті запитання
Хто така була Роса Часель?
Величезна письменниця, до якої історія поставилася несправедливо. Громадянська війна штовхнула її в довге вигнання в Бразилії та Аргентині, і вона повернулася до Іспанії лише в літньому віці; визнання прийшло до неї пізно, з Національною літературною премією в 1987 році. Вона померла у 96 років. Свою найулюбленішу книжку, «Від світанку», вона написала у вигнанні, з чистої туги. Тому мені подобається, що вона спочиває тут, у бронзі, у місті, яке вона ніколи не переставала згадувати.
Що казали про ту приховану річку?
Що вона жахливо смерділа, правду кажучи. Есгева мала таку погану славу через свій бруд і сморід, що навіть великі поети з неї кепкували. Коли тут був двір, містом ходили Гонгора й Кеведо, і Гонгорі приписують ущипливі вірші, що глузують із цієї смердючої річечки. Уяви: один із найбільших поетів нашої мови присвячує рими клоаці. Сьогодні, накрита й перетворена на сад, Есгева нарешті спочиває з миром.
