Фасад, що схожий на камʼяний торт: колони, балкони, годинники, прапори й завершення, повне фігур. А цей центральний балкон, найпевніше, один день на рік стає найвідомішим балконом Іспанії: 6 липня опівдні звідти запускають чупінасо.
Підручник архітектури в натуральну величину
Фасад бароковий, 1752 року, хоча будівлю за ним повністю перебудували 1952 року. Він зберігає три класичні ордери один над одним — доричний, іонічний і коринфський, — як підручник архітектури в натуральну величину.
Площа, на якій вона стоїть, маленька й неправильної форми, і цьому є пояснення: це була нічийна земля. Століттями Памплона була трьома обнесеними мурами й ворожими бургами — Наваррерією, Сан-Серніном і Сан-Ніколасом, — і коли вони нарешті обʼєдналися, спільний дім звели точно там, де сходилися всі три.
Обʼєднання накинув Карл III Шляхетний 8 вересня 1423 року, змусивши їх злитися в одне місто з однією ратушею, однією печаткою й одним прапором. І наказав звести ратушу саме там, де вона стоїть і досі.
Чупінасо і «Pobre de mí»
Опівдні 6 липня з цього балкона запускають чупінасо — ракету, що вибухає, поки людське море внизу реве з піднятими хустками. Слово походить від «чупін», народної назви ракети.
Фраза двомовна, як і місто: «Pamploneses, pamplonesas, ¡Viva San Fermín!, Iruindarrak, iruindarrok, gora San Fermin!» — «Памплонці, памплонки, хай живе Сан-Фермін!» іспанською й баскською. І в цю мить десятки тисяч червоних хусток, які доти носять повʼязаними на запʼясті, одночасно піднімаються на шию.
Щороку обирають когось особливого, щоб запалити її, і це призначення місяцями перед тим викликає очікування й суперечки в усьому місті.
І деталь, яку майже ніхто не розповідає повністю: через девʼять днів, опівночі 14-го, місто повертається на цю саму площу, але із запаленою свічкою в руці й зовсім іншою піснею — «Pobre de mí» — «Бідний я, бідний я, скінчилося свято Сан-Фермін». Той самий камінь за тиждень бачить, як радість народжується й помирає.
Не пропустіть
Балкон чупінасо
Опівдні 6 липня, коли десятки тисяч червоних хусток одночасно піднімаються на шию.
Бароковий фасад 1752 року
Із трьома класичними ордерами один над одним: доричним, іонічним і коринфським.
Вона стоїть на нічийній землі
Її звели там, де сходилися три ворожі бурги, з яких утворилося місто.
І тут усе закінчується
Опівночі 14-го, із запаленими свічками й «Pobre de mí», яку співає все місто.
Як це вписується у твою поїздку до Памплони
Вона стоїть на площі Консисторіаль, у серці старого міста, між вулицею Майор і вулицею Естафета.
Зупинка — десять-пʼятнадцять хвилин ззовні: усередину зазвичай не пускають. Поза святами площа спокійна, і фасад видно значно краще.
Вона якраз на маршруті енсьєрро, між схилом Санто-Домінго і поворотом Меркадерес, тож, ідучи маршрутом пішки, проходиш тут.
Часті запитання
Чому мерія стоїть на такій маленькій площі?
Бо це була нічия земля. Памплона століттями була трьома обнесеними мурами бургами, що ворогували між собою, — Наваррерією, Сан-Серніном і Сан-Ніколасом, — і коли вони нарешті обʼєдналися, спільний дім звели саме в точці, де сходилися всі три. Звідси й те, що площа — неправильна й вузька прогалина: це шов між трьома містами, які колись були ворогами.
Що саме вигукують із балкона?
Фраза двомовна, як і місто: «Pamploneses, pamplonesas, ¡Viva San Fermín!, Iruindarrak, iruindarrok, gora San Fermin!» («Памплонці, памплонки, хай живе Сан-Фермін!» іспанською та баскською). І в цю мить десятки тисяч червоних хусток, які доти носять привʼязаними до запʼястя, одночасно піднімаються на шию.
