Національний музей — Центр мистецтв королеви Софії — це дім мистецтва XX століття й сьогодення, і він зберігає картину, заради якої багато хто перетинає пів світу: «Герніку» Пікассо. Він займає будівлю, яка століттями була Головним шпиталем Мадрида, де лікувалися й помирали бідняки міста, і ця напруга між будівлею та її вмістом досить добре пояснює, що таке цей музей. Два ліфти зі скла й сталі піднімаються, притулившись до фасаду, і блищать на сонці, наче прозорі труби: контраст говорить сам за себе.
Від шпиталю до музею
Будівництво розпочав Карл III у XVIII столітті, а завершив архітектор Франческо Сабатіні, хоча первісний проєкт був значно грандіозніший і збудували лише частину задуманого. Головним шпиталем він працював до шістдесятих років XX століття. Подумай про це на мить: там, де сьогодні висить «Герніка», майже два століття стояли ліжка, операційні й лежали хворі.
Перетворення на музей відбулося у вісімдесяті, а разом із ним зʼявилися знамениті зовнішні скляні ліфти, спроєктовані британським архітектором Ієном Річі, щоб принести світло й сучасність у будівлю, якій кілька століть. Сьогодні вони вже впізнаваний образ Мадрида. Через кілька років зʼявилася велика прибудова позаду, авторства француза Жана Нувеля: червоний вигнутий обʼєм із подвірʼям під великим козирком, де розміщені тимчасові зали, бібліотека й аудиторії.
У результаті вийшов музей у три шари: шпиталь XVIII століття, ліфти, наче з космічного корабля, і сучасна прибудова. Ось такий дивний і ось такий гарний.
«Герніка» і що ще подивитися
«Герніка» займає цілу залу на другому поверсі: три з половиною метри заввишки й майже вісім завширшки, у білому, чорному й сірому, скручена болем. Кінь, що кричить, мати з мертвою дитиною, лампочка, наче око. Пікассо написав її за кілька тижнів 1937 року на замовлення Іспанської Республіки для її павільйону на Всесвітній виставці в Парижі: він хотів, щоб увесь світ, що зібрався на тому ярмарку, побачив, що відбувалося в Іспанії після бомбардування баскського містечка Герніка.
Потім настало вигнання. Пікассо не дозволяв картині повернутися, доки живий Франко й доки країна не стане демократією, тож вона чекала понад сорок років у MoMA в Нью-Йорку й повернулася лише 1981 року, коли вже не було на світі ні художника, ні диктатора. На неї дивляться в тиші й без фотографій, і варто присвятити їй десять хвилин окремо.
Але музей — це набагато більше. Постійна колекція охоплює іспанське мистецтво XX століття із залами, присвяченими Далі — «Великий мастурбатор», «Дівчина біля вікна», — Жоану Міро, Хуанові Грісу й кубізму, Поколінню 27 року, інформалізму групи «Ель-Пасо», авангардній фотографії й кіно. Четвертий поверх доходить до сучасного міжнародного мистецтва.
Не пропусти подвірʼя старої будівлі з мобілем Колдера, ані терасу на останньому поверсі — одне з найспокійніших місць Бульвару мистецтв, щоб трохи посидіти.
Не пропустіть
«Герніка» Пікассо
Написана 1937 року для іспанського павільйону в Парижі; понад сорок років пробула у вигнанні в Нью-Йорку.
Зали Далі
«Великий мастурбатор» і «Дівчина біля вікна» — серед найкращого в іспанському сюрреалізмі.
Подвірʼя і Колдер
Клуатр колишнього шпиталю з мобілем Александра Колдера: один із найспокійніших куточків музею.
Прибудова Нувеля
Червоний вигнутий обʼєм позаду, з великим козирком і критим подвірʼям.
Як відвідати і з чим поєднати
Загальний квиток коштує близько 12 €, а вхід безкоштовний майже щовечора в останні години (крім вівторка, вихідного дня) і в неділю зранку. У ці години збираються чималі черги, і можна подивитися лише постійну колекцію. Розрахуй від півтори до трьох годин залежно від того, що хочеш побачити: музей великий, і сили треба розподіляти.
Музей королеви Софії замикає Бульвар мистецтв із півдня. Піднімаючись бульваром, за десять хвилин дійдеш до музею Прадо, а за пʼятнадцять — до музею Тіссена-Борнеміси, минаючи CaixaForum з його вертикальним садом із понад пʼятнадцяти тисяч рослин і фонтан Нептуна. Навпроти — вокзал Аточа з тропічним садом під залізним дебаркадером XIX століття.
А позаду починається Лавапʼєс, і саме там варто поїсти: вулиця Аргумоса буквально прилягає до музею, з найкращими терасами в тіні в центрі й цінами кварталу. Маршрут Viavoy «Прогулянка мистецтва та El Retiro» поєднує три музеї з місцевою гідинею й закінчується в Ретіро.
Часті запитання
Для чого саме Пікассо написав «Герніку»?
Це було замовлення з дуже конкретною місією: Іспанська Республіка попросила в нього великий твір для свого павільйону на Всесвітній виставці в Парижі 1937 року. Пікассо хотів, щоб увесь світ, зібраний на тій виставці, побачив, що відбувається в Іспанії. Він написав її за кілька тижнів у своїй паризькій майстерні, поспіхом і з розмахом. Вона народилася, буквально, як крик, кинутий в обличчя планеті.
А що це за скляні ліфти зовні будівлі?
Їх додали старому шпиталю, коли його перетворювали на музей, щоб внести світло й сучасність у багатовікову будівлю: їх спроєктував британський архітектор Ієн Рітчі, і вони вже стали символом Мадрида. Через роки зʼявилося велике червоне вигнуте розширення позаду, роботи француза Жана Нувеля. Шпиталь XVIII століття з ліфтами, як у космічного корабля: такий дивний і такий гарний.
Чи правда те, що Пікассо сказав нацистському офіцерові?
Розповідають чудовий анекдот, хоча ніхто не знає, чи він цілком правдивий. Під час окупації Парижа німецький офіцер нібито побачив у майстерні Пікассо фотографію «Герніки» й запитав: «Це зробили ви?». А Пікассо, не змигнувши оком, відповів: «Ні. Це зробили ви». Правда це чи легенда, вона двома фразами підсумовує, про що ця картина.
