Після гамору Гран-Віа площа Іспанії — це ковток повітря: великий відкритий простір із деревами, фонтанами й горизонтом, що розширюється. У її центрі, над ставком, — дві бронзові фігури, які ти впізнав би в будь-якому куточку світу: Дон Кіхот на своїй кістлявій шкапі й Санчо Панса на своєму віслюкові, біля ніг Сервантеса, що сидить у камені. А довкола — два цегляні велетні пʼятдесятих років, які десятиліттями були найвищими будівлями Іспанії.
Памʼятник Сервантесові
Ансамбль народився з великої річниці: 1916 року минало три століття від смерті Сервантеса, і Іспанія захотіла вшанувати його з розмахом. Проєкт належить архітекторові Рафаелю Мартінесу Сапатеро та скульпторові Лоренсо Кульоту Валері, і будували його поетапно між 1925 і 1930 роками. Кульот Валера помер, не встигнувши його завершити, і роботу через роки продовжив його син Федеріко: два покоління однієї родини, що надавали форму в камені й бронзі створінням письменника.
Головує Сервантес, що сидить, а біля його ніг у бронзі їдуть верхи двоє його безсмертних персонажів, дивлячись уперед, наче от-от рушать риссю до гір. І ось деталь, яку майже ніхто не помічає: поруч із Дон Кіхотом вирізьблено дві жіночі фігури, що зображують Дульсінею. Одна — справжня селянка, Альдонса Лоренсо; друга — ідеалізована дама, яку уявляє лицар. Памʼятник розповідає в камені про різницю між реальністю й мрією, а саме про це весь «Дон Кіхот».
Кілька років тому площу повністю перебудували, щоб сховати транспорт під землю, посадити дерева й повернути простір пішоходам. Сьогодні вона на рівні вулиці зʼєднується із садами Сабатіні й храмом Дебод, а раніше для цього доводилося перетинати проспекти.
Два цегляні велетні
З одного боку площі стоїть будинок «Іспанія» (Едифісіо-Еспанья), завершений 1953 року; з другого, стрункіша, — вежа «Мадрид» (Торре-де-Мадрид) 1960 року. Їх звели брати Отаменді — з тієї самої родини, що підписала палац Сібелес, — у самий розпал франкізму, і коли відкрили вежу «Мадрид» заввишки 142 метри, вона була найвищою будівлею Іспанії, а до того ж вважалася найвищою будівлею із залізобетону у світі. Звести таку висоту з одного лише бетону в ті роки було неймовірним подвигом.
Це пропагандистська архітектура, памʼятники бетону, задумані, щоб показати світові, що повоєнна Іспанія теж може мати хмарочоси. Будинок «Іспанія» роками стояв покинутий і порожній, наче привид посеред міста, доки нещодавно його не перетворили на розкішний готель.
Це перетворення принесло відвідувачам найкраще, що є в ансамблі: дах, відкритий для публіки, приблизно на 27 поверсі, з найповнішою панорамою заходу Мадрида — храм Дебод, Каса-де-Кампо, урвище над річкою й гори. Платний вхід коштує від 8 до 15 €, часто з напоєм, і на захід сонця краще бронювати.
Узимку на площі ще й зʼявляються сезонні розваги: крита ковзанка, оглядове колесо й різдвяний ярмарок, а один сеанс катання на ковзанах коштує близько 8-12 €.
Не пропустіть
Дон Кіхот і Санчо в бронзі
Найфотографованіша скульптурна група Мадрида, робота двох поколінь родини Кульот Валера.
Дві Дульсінеї
Поруч із лицарем — справжня селянка й ідеалізована дама: увесь «Дон Кіхот», підсумований у камені.
Вежа «Мадрид»
142 метри — найвища будівля із залізобетону у світі на момент відкриття 1960 року.
Дах будинку «Іспанія»
Краєвиди на Дебод, Каса-де-Кампо й гори з 27 поверху, вхід платний.
Як це вписується у твою прогулянку
Площа Іспанії — природне завершення Гран-Віа. Спускаючись проспектом на схід, побачиш будинок Карріон з його вивіскою Schweppes, площу Кальяо, будівлю Telefónica, а наприкінці — Сіркуло-де-Бельяс-Артес і площу Сібелес.
А на захід, за пʼять хвилин пішки, — храм Дебод, найкращий безкоштовний захід сонця в місті: єгипетський храм віком 2200 років, що віддзеркалюється в гладіні води. Якщо проходиш Гран-Віа пообіді, розрахуй так, щоб дійти сюди за пів години до заходу сонця.
На північ, за дві вулиці вгору, стоїть казарма Конде-Дуке — казарма королівської гвардії 1717 року з ефектним бароковим порталом роботи Педро де Рібери, сьогодні культурний центр із подвірʼями, де влітку відбуваються концерти просто неба. Маршрут Viavoy «Gran Vía і сучасний Мадрид» проходить усю цю послідовність, а місцева гідиня розповідає тобі на вухо.
Часті запитання
Чому цей памʼятник йому поставили саме тут?
Він народився з великої дати: у 1916 році минало три століття від смерті Сервантеса, і Іспанія захотіла вшанувати його з розмахом цим ансамблем. Справа затяглася й завершилася аж через чимало років, але приводом був саме цей круглий ювілей. Тому Дон Кіхот і скаче в серці міста: щоб найуніверсальніший письменник мав своє місце в столиці.
Чи все це зробив один скульптор?
Ні, це робота батька й сина. Почав Лоренсо Кульо Валера, але помер, не завершивши, і саме його син Федеріко продовжив роботу й завершив ансамбль через кілька років. Тому памʼятник і створювали частинами впродовж часу. Два покоління однієї родини, що надавали форму в камені й бронзі створінням Сервантеса. Гарно, правда?
