Це вітальня Маласаньї й одна з найкращих квартальних площ Мадрида: діти в пісочниці, стільці терас, хтось налаштовує гітару, а пиво тягнеться дві години. У центрі ця цегляна арка — не прикраса: це єдине, що лишилося від казарми Монтелеон, а під нею капітани Даоїс і Веларде дивляться з бронзи з грізним виразом. Тут 2 травня 1808 року народ Мадрида повстав проти військ Наполеона з тим, що мав під рукою: ножами, ножицями, складаними ножами й камінням.
Від шляхетного саду до поля бою
Ще до того, як тут зʼявилися тераси й ліхтарі, усе це було садами палацу Монтелеон, заміської садиби однієї шляхетної родини, майже на околиці тодішнього Мадрида. Армія скористалася тією просторою ділянкою, щоб розмістити там свій артилерійський парк, подалі від центру з міркувань безпеки: через порох. Від палацу не лишилося нічого; від казарми — лише цей шматок брами.
2 травня 1808 року, коли наполеонівські війська окупували Мадрид, капітани Луїс Даоїс і Педро Веларде не послухалися наказу залишатися в казармі, відчинили браму й роздали гармати сусідам, жінкам і хлопцям. Вони годинами трималися проти наймогутнішої армії Європи. Даоїс загинув на місці; Веларде — від пострілу в груди. Вони програли бій, але запалили війну, яка змінила Іспанію.
Нинішній памʼятник зі збереженою аркою та двома бронзовими статуями звели в XIX столітті, щоб закарбувати памʼять про той день. Площа, впорядкована згодом, отримала назву від дати. А весь квартал зрештою став носити прізвище іншої жертви того дня: Мануели Маласаньї, сімнадцятирічної вишивальниці.
Площа сьогодні
Контраст — найкраще, що в неї є. Довкола памʼятника — пісочниця з дітьми, що граються, столики терас, завжди повні, і люди, що лежать на землі, коли гарна погода. Мадрид саме такий: трагедія й буденне життя на одному квадратному метрі. Ніхто не дивиться на арку з урочистістю, і, мабуть, це найкращий спосіб її вшанувати.
Ключовий день — неділя опівдні, час вермуту, коли площа стає місцем зустрічі всього кварталу. Це також одне з найкращих місць Мадрида, щоб спостерігати, нічого не роблячи: родини, компанії друзів, музиканти, що імпровізують, і собаки всюди.
2 травня, у святковий день у Мадридській автономній спільноті, на площі відбуваються памʼятні заходи, музика й святкова атмосфера: це найкращий день року, щоб її побачити, і водночас найлюдніший. А навесні сусідський фестиваль «Пінта Маласанья» наживо вкриває вуличним мистецтвом фасади й ролети навколишніх вулиць.
Довкола площі починаються три вулиці, які найкраще підсумовують квартал: вулиця Пальма з пекарнями, крамницями вінілу й легендарним баром «Ель-Пента»; вулиця Еспіріту-Санто з її муралами; і вулиця Мануели Маласаньї, найприємніша, щоб посидіти.
Не пропустіть
Арка Монтелеон
Єдине, що лишилося від артилерійської казарми, де почалася війна за незалежність.
Даоїс і Веларде
Два капітани, які не послухалися наказу, навіки застиглі в бронзі в самий розпал дії.
Недільний вермут
Площа стає вітальнею кварталу: найкращий момент, щоб побачити її такою, якою вона є.
«Пінта Маласанья»
Весняний сусідський фестиваль, що наживо вкриває вуличним мистецтвом навколишні фасади.
Як це вписується у твою прогулянку Маласаньєю
Ця площа — природна відправна точка будь-якого маршруту кварталом. Звідси за десять хвилин пішки дійдеш до вулиці Фуенкарраль — великої торгової артерії, що відділяє Маласанью від Чуеки, — і до Музею історії Мадрида з бароковим порталом роботи Педро де Рібери та макетом міста 1830 року, і обидва ці відвідини безкоштовні.
На південь за пʼятнадцять хвилин спускаєшся до Гран-Віа й площі Кальяо; на схід — до площі Чуека та її ринку Сан-Антон із терасою на даху. Увесь квартал вміщається трохи більш ніж у квадратний кілометр, і його обходиш за добрі дві години, зупиняючись, щоб щось випити.
Маршрут Viavoy «Malasaña і La Movida» починається саме на цій площі й розповідає про два бунти кварталу — 1808 року й вісімдесятих років — з місцевим гідом просто у вусі, поки ти йдеш у своєму ритмі й без інтернету.
Часті запитання
Що було на цьому місці до появи площі?
До того як зʼявилися тераси й ліхтарі, усе це було садами палацу Монтелеон — заміською садибою того шляхетного роду, майже на околиці тодішнього Мадрида. Армія скористалася цією просторою ділянкою, щоб розмістити там свій артилерійський парк, і саме тому порох опинився в цьому куточку, далеко від центру. Від палацу не лишилося нічого; від казарми — тільки той шматок брами. Цікаво, як панський сад став ареною битви.
