Невелика площа з рудуватої цегли, майже порожня, з полумʼям, що палає на вершині вигнутої сталевої чаші. Це найсуворіше місце Борна і водночас найнасиченіше: під цими плитами був цвинтар, і на ньому поховали захисників Барселони, загиблих під час облоги 1714 року. Полумʼя не гасне ніколи. Щороку 11 вересня площа наповнюється квітами й людьми, бо Каталонія обрала національним святом день поразки.
Тринадцять місяців облоги
Війна за іспанську спадщину протиставила прихильників Бурбона Філіпа V прихильникам ерцгерцога Карла Австрійського, якого підтримувала Каталонія. Коли європейські держави вийшли з конфлікту, Барселона залишилася сама проти бурбонської армії й усе одно вирішила опиратися. Облога тривала тринадцять місяців.
Місто впало 11 вересня 1714 року. Подальші репресії були політичними й архітектурними: Декретами Нова Планта скасували каталонські інституції та фуерос (місцеві права), заборонили офіційне вживання каталанської мови й зрівняли з землею цілий квартал, щоб збудувати військову цитадель, яка стежила б за населенням зсередини.
Загиблих тих місяців поховали тут, на парафіяльному цвинтарі, що отримав назву від шовковиць, які росли на ділянці: широколистих дерев, якими годували шовкопрядів. Садова назва для найурочистішого місця міста.
Недавній памʼятник давній рані
Нинішній простір зʼявився в 1989 році, а чашу з полумʼям встановили в 2001 році. На її основі вирізьблено вірш Фредеріка Солера: «Al fossar de les moreres no s'hi enterra cap traïdor» — на цвинтарі шовковиць не ховають жодного зрадника. Це найцитованіший рядок каталонської памʼяті, і він тут, на рівні очей.
Франко заборонив відзначати Діаду за часів диктатури, і офіційним святом вона знову стала лише в 1980 році, коли Женералітат (уряд Каталонії) вже відновили. Це пояснює, чому памʼятник такий пізній: сорок років це було місце підпільної памʼяті, з квітами, залишеними вночі.
Майже всі нації святкують перемогу. Каталонія вшановує капітуляцію, і робить це свідомо: дату обрали, щоб не забути. Хоч якою була б твоя позиція щодо цього питання, розуміння цього багато пояснює в тому, що ти побачиш і почуєш у місті.
Не пропустіть
Вічне полумʼя
Запалене в 2001 році. Горить над вигнутою сталевою чашею, на навмисно голій площі.
Вірш Фредеріка Солера
«Тут не ховають жодного зрадника», вирізьблено на основі на рівні очей.
Шовковиці з назви
Дерева для розведення шовкопрядів. Садова назва для місця національної жалоби.
Свято поразки
11 вересня вшановує капітуляцію, а не перемогу. Вибір був навмисним.
Як це вписується у твою прогулянку Барселоною
Площа притулена до Санта-Марія-дель-Мар, з її бічного боку. Оглянути її можна за пʼять хвилин, і це нічого не коштує, але дивитися на неї варто, маючи в голові історію, бо без неї це буквально порожня площа зі смолоскипом.
Обовʼязкове доповнення — за три хвилини: Ель-Борн — Центр культури й памʼяті, де збереглися розкопані вулиці й будинки кварталу, який бурбонські війська зрівняли з землею після облоги. Там фізично видно те, що тут лише вшановують.
Якщо подорожуєш 11 вересня, врахуй, що все місто змінює ритм: покладання квітів, багатолюдні маніфестації й музеї з особливим розкладом. Це захопливий день, щоб бути в Барселоні, і поганий день, щоб спробувати звичайну туристичну прогулянку.
Часті запитання
Чому він називається «де лес Моререс»?
Через дерева. Тут росли шовковиці, ті широколисті морви, листям яких годували шовкопрядів, і від них цей куточок отримав свою назву. Скромна назва, майже садова, яку час перетворив на одне з найурочистіших місць усієї Барселони. Важко уявити, що щось таке буденне дало імʼя місцю з такою вагою.
Чому 11 вересня — національне свято?
Тому що Каталонія зробила щось незвичайне: майже всі нації святкують перемогу, а ця обрала святом день поразки, щоб ніколи її не забути. Франко навіть заборонив це вшанування на час своєї диктатури, і офіційним воно знову стало лише в 1980 році, коли Женералітат уже було відновлено. Звідси його сила: тут згадують не тріумф, а спротив.
