У Сарагосі її знають як третій собор, і це не ласкаве перебільшення: за розміром, за якістю й за тим, що зберігається всередині, цей храм кварталу Ель-Ганчо стоїть на одному рівні з Піларом і Ла-Сео. Її восьмигранна цегляна вежа мудехар внесена до Світової спадщини, а всередині — головний вівтарний образ, один із найкращих в іспанському Відродженні.
Вежа-мінарет у передмісті
Вежа XIV століття, восьмигранна, з цегли, з рельєфним геометричним декором, що вкриває весь стовбур, і з внутрішньою будовою з двох концентричних обʼємів зі сходами між ними. Ця схема — вежа у вежі — походить просто від мінаретів альмохадів.
Це одна з вершин арагонського мудехару, внесеного як ансамбль до Світової спадщини, і примітно те, де вона стоїть: не в храмі під королівським чи шляхетським покровительством, а в церкві ремісничого передмістя, за римським муром.
Це означає, що її звела парафія без великих прибутків, із найдешевшого доступного матеріалу й руками місцевих майстрів мавританської традиції. Арагонський мудехар — значною мірою архітектура виняткової якості, створена зі скромним бюджетом.
Вівтарний образ Даміана Формента
Головний вівтарний образ — робота Даміана Формента, найважливішого скульптора арагонського Відродження; його вирізьбили з поліхромного дерева в перші десятиліття XVI століття. Він займає всю вівтарну частину зі сценами з життя Богородиці й святого Павла, розташованими вертикальними рядами та ярусами.
Формент працював також над головним вівтарним образом Пілара й над образом собору в Уесці, і його стиль поєднує готичну структуру рядів і балдахінчиків із фігурами вже цілком ренесансними, з італійською анатомією й рухом. Цікаво саме побачити це перехрещення в одному творі.
Решта інтерʼєру зберігає фламандські гобелени, бічні капели різних епох і стелю мудехар на деяких ділянках. Це храм набагато багатший, ніж можна було б припустити з його розташування в простонародному кварталі.
Не пропустіть
Третій собор
За розміром і якістю вона на рівні Пілара й Ла-Сео, хоча це церква ремісничого передмістя.
Вежа у вежі
Два концентричні восьмигранні обʼєми зі сходами між ними — схема, успадкована від мінаретів альмохадів.
Вівтарний образ Формента
Готична структура рядів і балдахінчиків із фігурами вже ренесансними. Перехрещення двох мов в одному творі.
Якість зі скромним бюджетом
Її звела парафія без великих прибутків, із цегли й руками місцевих майстрів мавританської традиції.
Як це вписується у твою поїздку до Сарагоси
Церква стоїть у кварталі Ель-Ганчо, на захід від історичного центру, за десять хвилин від площі Пілар і неподалік від Центрального ринку. Це простонародний квартал, дуже змішаний за походженням мешканців і з дуже малою кількістю туристів.
Години відвідин обмежені й повʼязані з богослужіннями, тож краще перевірити їх перед походом: її легко застати зачиненою. Вежу видно з вулиці будь-коли, і її варто обійти.
Разом із церквою Ла-Магдалена, на протилежному кінці старого міста, вона утворює пару веж мудехар, які в місті треба побачити. До Світової спадщини внесена лише вежа Сан-Пабло, і обидві лишаються досить непоміченими.
Часті запитання
Хто такий цей Даміан Формент, автор ретабло?
Найбільше імʼя в скульптурі свого часу в цих краях. Даміан Формент, родом із Валенсії, досяг успіху в Арагоні початку XVI століття й залишив ретабло, які є справжніми горами різьблених фігур. Якщо це тебе вражає, май на увазі, що йому належать також великі алебастрові ретабло базиліки Пілар, тут поруч, і собору в Уесці, а також його робота в монастирі Поблет. Митець, який різьбив алебастр і дерево, наче віск. Мати його в цьому кварталі — величезна розкіш.
Відколи ця церква входить до Світової спадщини?
Уже кілька десятиліть, і вона не самотня. ЮНЕСКО оголосила арагонське мистецтво мудехар Світовою спадщиною в 1986 році, почавши з памʼяток Теруеля, а в 2001 році розширила список, включивши Сарагосу: цю вежу Сан-Пабло, вежу над середохрестям і Паррокʼєту в Ла-Сео, які ти бачив на початку, і палац Альхаферія. Тож це не окрема коштовність, а частина скарбу, розкиданого по всьому Арагону й визнаного всім світом. І він у тебе, подумати лишень, у найскромнішому кварталі.
Як скромний квартал зміг звести таку вежу?
У цьому вся принадність історії. Це передмістя за мурами заповнилося ремісниками й жвавим ринком, і всі ці працьовиті люди, обʼєднані у свої цехи, були значно заможнішими, ніж здавалося. Парафія росла разом із ними й століття за століттям вкладала ці гроші у свою церкву: вежу, ретабло, гобелени. Тому бідний квартал зрештою отримав «собор», якому позаздрив би центр. За нього заплатив не король і не єпископ: його оплатив, по дрібочці, цілий квартал зайнятих рук.
