Пласа-Майор у Саламанці
Під її аркадами розташовані історичні кавʼярні міста, а на вулицях, що від неї відходять, зосереджена добра частина ресторанів. Це очевидна відправна точка, хоча довколишні квартали мають кращі ціни й менший туристичний тиск.

Провінція виробляє один із найкращих хамонів світу, а місто має свято, яке буквально полягає в тому, щоб вирушити за місто їсти пиріг. Що замовляти, де і в який день.
🎧 На маршруті Пласа-Майор, Ла-Клересія і Лас-КончасСаламанка має перевагу, якої хотіли б багато кастильських міст: її провінція виробляє іберійський хамон із Гіхуело, один із найкращих хамонів світу, а дееса, яка робить його можливим, починається за пів години від старого міста. До цього додається ситна зимова кухня й традиція, якої немає в жодному іншому місті: свято, єдиний зміст якого — вирушити за місто поїсти.
І чому дееса має значення.
Гіхуело лежить менш ніж за годину від Саламанки й має одне з найвідоміших найменувань походження іберійського хамону. Цей продукт стає тим, чим він є, не лише завдяки породі свиней, а й завдяки системі: деесі, тому розрідженому лісу з камʼяних і коркових дубів, де тварина живиться жолудями під час монтанери — сезону відгодівлі.
Монтанера триває з жовтня по березень, і саме тоді свиня на волі набирає вагу, поїдаючи жолуді й траву. Жир, який вона тоді накопичує, проникає в мʼязи й дає хамону його текстуру та смак. Іберійський хамон бейота (жолудевий) — буквально продукт лісу.
Потім настає вʼялення, якому в Гіхуело сприяє клімат: чимала висота, дуже холодні зими й сухе літо — ідеальні умови, щоб сушити повільно. Жолудевий хамон може провести в погребі три роки або й більше.
У Саламанці його їдять у тавернах і спеціалізованих крамницях, нарізаний ножем, і варто питати про категорію, а не просто замовляти хамон: є справжня різниця між себо (відгодівля кормом), себо-де-кампо (корм і вільний випас) і бейота (жолуді), і ціна її відображає.
Під її аркадами розташовані історичні кавʼярні міста, а на вулицях, що від неї відходять, зосереджена добра частина ресторанів. Це очевидна відправна точка, хоча довколишні квартали мають кращі ціни й менший туристичний тиск.

Вісь, що поєднує площу з університетським ансамблем, із крамницями й ресторанами по обидва боки. Дуже людна, і ціни відповідні: щоб добре поїсти, варто звернути в бічні вулиці, де їдять місцеві й студенти.
Завантажте застосунок і відкрийте Salamanca офлайн, коли захочете. Пройдіть пішохідний маршрут Пласа-Майор, Ла-Клересія і Лас-Кончас з місцевим гідом у навушниках.
Дізнатися більше про Viavoy →Орнасо — це пиріг зі щільного тіста з начинкою з маринованої свинячої корейки, чорісо, хамону й вареного яйця, який випікають цілим і ріжуть на шматки. Його їдять увесь рік, але в нього є свій день та історія, яку варто розповісти.
Лунес-де-Агуас святкують у понеділок, що настає після Великоднього понеділка, і його походження сягає XVI століття. Під час Великого посту влада виселяла повій із міста й переправляла їх на другий берег Тормеса, щоб студенти ці тижні зберігали благочестиве усамітнення.
У понеділок після Великоднього понеділка вони поверталися, перетинаючи річку в човнах, під супроводом священника, якого прозвали Падре Путас («отець повій»), а студенти виходили зустрічати їх на другий берег із їжею й вином. Із того святкування й народилося свято, яке сьогодні полягає в тому, щоб вийти в поле чи на берег річки їсти орнасо.
Походження настільки мало урочисте, що довгий час його переказували в підсолодженому вигляді, але воно задокументоване. Сьогодні це, мабуть, найлюдніше свято міста, і воно схоже на масовий спільний пікнік на берегах Тормеса.
Чанфайна — місцеве рагу: рис із баранячими субпродуктами, чорісо й спеціями, що готується довго й виходить незаперечно ситним. Це кухня, де нічого не пропадає, зимова й для довгого застілля, і її можна знайти в традиційних тавернах старого міста.
Запечені баранина й молочне порося теж входять до репертуару, за тією самою кастильською технікою печі на дровах, що й на всьому плато, як і мʼясо моручі — місцевої породи провінції, яка має власне географічне зазначення.
На десерт — чочос, мигдаль у карамелі, і бойо маймон, бісквіт у формі кільця, який пекли на весілля. А щоб пити — вина двох невеликих найменувань провінції: Сьєрра-де-Саламанка, із сортом руфете, і Аррібес, на кордоні з Португалією.
Щодо кварталів: Пласа-Майор і Руа-Майор зосереджують туризм і відповідні ціни. Щоб добре поїсти, варто звернути в бічні вулиці старого міста й піти в район Ван-Дейк, уже поза історичним центром, куди городяни ходять їсти іберійський хамон і мʼясо на жаровні.
Одна з найприємніших площ із терасами в центрі, за пʼять хвилин від Пласа-Майор і з набагато меншим потоком людей. Добре місце для перерви під час прогулянки шляхетною Саламанкою, і ціни тут розумніші, ніж на головній осі.
Сцена Лунес-де-Агуас: свято відбувається на березі річки, по той бік мосту, куди все місто виходить їсти орнасо в понеділок після Великоднього понеділка. Решту року берег — місце для прогулянок і бігу.
Пиріг зі щільного тіста з начинкою з маринованої свинячої корейки, чорісо, хамону й вареного яйця, який випікають цілим і ріжуть на шматки. У Саламанці його їдять увесь рік, але в нього є свій день, Лунес-де-Агуас, коли все місто виходить у поле чи на берег Тормеса його їсти.
У понеділок після Великоднього понеділка, тож дата щороку інша. Це, мабуть, найлюдніше свято Саламанки, і полягає воно в тому, щоб вийти в поле чи на берег річки їсти орнасо. Воно схоже на масовий спільний пікнік і не має жодної офіційної програми, крім цього.
Воно задокументоване й мало урочисте. У XVI столітті влада на час Великого посту виселяла повій із міста, переправляючи їх на другий берег Тормеса, щоб студенти зберігали благочестиве усамітнення. У понеділок після Великоднього понеділка вони поверталися човном під супроводом священника, а студенти виходили зустрічати їх із їжею й вином.
Через два чинники: деесу й клімат. Свиня на волі живиться жолудями під час монтанери, з жовтня по березень, і цей жир проникає в мʼязи. Потім висота Гіхуело, з дуже холодними зимами й сухим літом, дає змогу повільно вʼялити хамон, і в жолудевих окостів це може тривати понад три роки.
Традиційне рагу міста: рис із баранячими субпродуктами, чорісо й спеціями, що готується довго й виходить доволі ситним. Це кухня, де нічого не пропадає, зимова, і її можна знайти в традиційних тавернах старого міста. Це не легка страва, і вона на це не претендує.
Пласа-Майор і Руа-Майор зосереджують туризм і відповідні ціни. Щоб поїсти краще й дешевше, варто звернути в бічні вулиці старого міста, де їдять студенти, і піти в район Ван-Дейк, уже поза історичним центром, де городяни їдять іберійський хамон і мʼясо на жаровні.
Завантажте Viavoy і гуляйте містом Salamanca офлайн, коли захочете.
