Напівтемрява й запах воску, а всередині — одна з вершин іспанської скульптури: «Лежачий Христос», якого Грегоріо Фернандес вирізьбив 1627 року, один із найприголомшливіших образів бароко. Це був храм єзуїтів у Вальядоліді, аж доки Карл III їх не вигнав.
Три назви для однієї церкви
Єзуїти оселилися в місті 1543 року й почали будувати її 1580 року. Спочатку її присвятили святому Антонію, а коли 1609 року Ігнатія Лойолу проголосили блаженним, вона стала зватися церквою Сан-Ігнасіо.
Коли 1767 року Карл III вигнав єзуїтів з Іспанії, церква осиротіла. 1775 року вона стала парафіяльною, обʼєднавши дві старі парафії кварталу, Сан-Мігель і Сан-Хуліан, — звідси її нинішня подвійна назва.
Вигнання сталося через страх і підозру: 1766 року в Мадриді спалахнув бунт Ескілаче, народне повстання проти уряду, і король так перелякався, що став шукати винних. Хтось нашепотів, що за цим стоять єзуїти, яких було багато, дуже впливових і дуже багатих.
Той самий указ одним махом спустошив сотні церков і колегій по всій Іспанській імперії, і багато з них скінчили, як ця: стали парафіями з назвами, перенесеними з колишніх храмів.
«Лежачий Христос» і хитрощі майстра
«Лежачий Христос» Грегоріо Фернандеса 1627 року — ось що тут треба побачити. Придивися до ран, до тканини, до цього спокою смерті, такого справжнього, що аж перехоплює подих. Щороку на Страсному тижні його виносять у процесії, оточеній тишею.
Фернандес досягав такого реалізму хитрощами геніального ремісника: скляні очі, зуби зі слонової кістки чи кістки, нігті з рогу. Для ран і запеченої крові він використовував корок і шматочки деревної кори, а смолу — для сліз і великих крапель крові.
Саме цей технічний арсенал відрізняє кастильську релігійну скульптуру від будь-якої іншої європейської скульптури того часу: вона шукає не ідеальної краси, а правдоподібності страждання.
Крім того, у церкві зберігається надгробок графів Фуенсальданья з алебастровими фігурами роботи самого Грегоріо Фернандеса. Це ансамбль найвищого рівня в храмі, повз який багато хто проходить мимо.
Не пропустіть
Була церквою єзуїтів
Розпочата 1580 року, звалася церквою Сан-Антоніо, а потім Сан-Ігнасіо.
Карл III вигнав їх 1767 року
Після бунту Ескілаче. Церква стала парафіяльною, обʼєднавши дві старі парафії кварталу.
«Лежачий Христос» 1627 року
Грегоріо Фернандеса, один із найприголомшливіших образів іспанського бароко.
Скляні очі й нігті з рогу
Фернандес брав корок для ран і смолу для крові. Шукав правдоподібності, а не краси.
Як це вписується у твою поїздку до Вальядоліда
Вона стоїть у старому місті, поблизу палацу Фабіо Неллі й за кілька хвилин від Пласа-Майор.
Огляд триває двадцять чи тридцять хвилин. Перевір розклад: це чинна парафія, і години підлаштовують під богослужіння.
Разом із церквою Ангустіас, церквою Сантьяго і Національним музеєм скульптури вона утворює маршрут кастильської скульптури, а це найкраща причина приїхати до цього міста.
Часті запитання
Як Грегоріо Фернандес досягав такого реалізму?
Хитрощами геніального ремісника. Щоб його Христи здавалися живою плоттю, він вставляв їм скляні очі, зуби зі слонової кістки чи кістки й нігті з рогу. А найдивовижніше: для ран і згорнутої крові він використовував корок і шматки деревної кори, а смолу — для сліз і великих крапель крові. Тому зблизька від них перехоплює подих: ти бачиш не деревʼяну скульптуру, ти бачиш тіло. Він був великим майстром цього такого кастильського способу вирізьблювати біль.
Чому Карл III вигнав єзуїтів?
Через страх і підозру. У 1766 році в Мадриді спалахнув Бунт Ескілаче, народне повстання проти уряду, і король так перелякався, що почав шукати винних. Хтось прошепотів, що за цим стоять єзуїти, яких було багато, дуже впливових і дуже багатих, і Карлові III цього вистачило: у 1767 році він одним розчерком пера підписав їхнє вигнання з Іспанії та всіх колоній. Ця церква раптом осиротіла, і тому зрештою стала тим, чим є сьогодні.
