Це найкраще збережений ісламський палац на півночі півострова і єдине велике свідчення мистецтва тайф, яке досі стоїть у Європі. Його звели в XI столітті, коли Сарагоса була незалежним королівством, і його цінність подвійна: через те, чим він є, і через те, що стоїть за ним, адже Аль-Андалус залишив дуже мало палацової архітектури так далеко на півночі, а ця дійшла до нас майже цілою.
Палац тайфи на півночі
Коли на початку XI століття Кордовський халіфат розпався, виникли королівства тайф, і Сарагоське було одним із найзаможніших. Тоді цей палац і звели як заміську резиденцію для відпочинку за мурами, а його декоративний репертуар — головний внесок тієї доби.
Дивитися треба на арки: перехрещені, багатолопатеві, мішанолінійні, накладені одна на одну в кількох площинах, аж поки не утворюють ґратчасті візерунки, що вже не мають конструктивної функції, а лише візуальну. Це наступний крок після того, що зробили в Кордові, доведений майже до абстракції.
Золотий зал (Салон-Дорадо) і двір із басейном — головні частини, з різьбленою штукатуркою, капітелями й аркадами, які прямо передвіщають те, що через два століття створять в Альгамбрі. Якщо побачиш це до Гранади, то по-іншому прочитаєш і її.
Чотири призначення одне над одним і парламент
Після християнського завоювання 1118 року будівля стала палацом арагонських королів, а в XV столітті Католицькі королі добудували згори цілий поверх із парадними залами та багатобарвною кесонною стелею мудехар виняткової якості, з їхніми гербами, ярмом і стрілами.
Потім настав занепад: тут був осідок інквізиції, згодом військова казарма, і зрештою будівля напівзруйнувалася, а андалуський декор збили або замурували. Довга й ретельна реставрація, що її врятувала, припадає на другу половину XX століття.
А сьогодні тут засідають Кортеси Арагону. Тобто мусульманський палац XI століття вміщує автономний парламент XXI століття, із залами пленарних засідань, збудованими всередині комплексу. Це майже тисяча років послідовних призначень, про які можуть розповісти небагато іспанських будівель.
Не пропустіть
Єдиний на півночі
Велике свідчення мистецтва тайф, збережене в Європі. Аль-Андалус залишив дуже мало палацової архітектури так далеко на півночі.
Перехрещені арки
Накладені в кількох площинах, аж поки не утворюють ґратчасті візерунки без конструктивної функції. Прямо передвіщають Альгамбру.
Кесонна стеля Католицьких королів
У XV столітті вони добудували цілий поверх із парадними залами та винятковою багатобарвною стелею мудехар.
Сьогодні це парламент
Тут засідають Кортеси Арагону. Майже тисяча років послідовних призначень, про які можуть розповісти небагато іспанських будівель.
Як це вписується у твій візит до Сарагоси
Палац стоїть поза історичним центром, за двадцять хвилин пішки від центру або кілька хвилин трамваєм, у західному напрямку. Це єдина памʼятка міста, до якої треба їхати, і вона беззаперечно того варта.
Оскільки тут засідає парламент, години відвідин обмежені й змінюються залежно від роботи Кортесів: бувають дні з обмеженим доступом і дні, коли палац зачинений. Краще перевірити заздалегідь, а в високий сезон — забронювати.
Дорогою назад до центру будуть ворота Кармен, позначені слідами влучань під час Облог 1808 року, і базиліка Санта-Енграсія. Розраховуй на добру годину для палацу.
Часті запитання
Звідки походить ця дивна назва — Аль-Джафарія?
Розповідаю тобі, бо майже ніхто цього не знає: назва походить від самого короля, який наказав звести палац. Його повне імʼя містило Абу Джафар Ахмад, і з того «Джафар» народилася Аль-Джафарія — «те, що належить Джафару». Тож щоразу, коли вимовляєш назву памʼятки, ти, сам того не знаючи, кличеш на імʼя мусульманського короля, що жив тисячу років тому. Мені це здається чудовим.
А що це за опера, на яку надихнула вежа?
Це «Трубадур», якого Верді вперше поставив у 1853 році і який досі збирає повні зали по всьому світу. Цікаво, що Верді нічого не вигадав: він спирався на іспанську романтичну драму «Трубадур» автора на імʼя Антоніо Гарсія Гутьєррес. І є ще одна деталь, яка мені дуже подобається: ця вежа насправді — найдавніша частина всього комплексу, старша за сам палац, зведена десь у IX столітті. Тобто над твоєю головою цегла, якій понад тисячу сто років.
Чи це був палац, де постійно жили королі?
Аж ніяк, і в цьому вся принадність. Коли його звели, обнесене мурами місто лежало далі; це був заміський палац для відпочинку, оточений садами й городами, такий собі маєток насолод, щоб утекти від гамору. Це був не центр повсякденної влади, а місце розваг, свят і поезії. З часом місто розрослося й поглинуло його, але народився він як примха просто неба.
