Напівлюдина-напівриба, без рук, з великою головою й помітним носом, тіло вкрите лускою, а сам він здійнявся на дві колони з чорного мармуру заввишки одинадцять метрів. Це «Сірено», найвідоміша й найсуперечливіша скульптура Віго, а сьогодні — головне місце зустрічей у місті.
Від «Людини-риби» до «Сірено»
Її створив 1991 року скульптор Франсіско Лейро, уродженець Камбадоса, з нержавкої сталі й поставив на дві колони з полірованого чорного мармуру заввишки одинадцять метрів. Масштаб свідомий: скульптура дивиться на море, як дивиться на нього все Віго.
Спершу Лейро назвав її «Людина-риба», але місто одразу перехрестило її на «Сірено», у чоловічому роді, і так і залишилося. Це один із тих випадків, коли народна назва перемагає офіційну без жодних шансів на суперечку.
Коли її встановили, вона розділила жителів Віго, як мало що інше: одні вважали її потворною й дивною, інші захищали її всіма силами. З роками вона пройшла шлях від полеміки до любові — звичний шлях публічного мистецтва, яке зрештою приживається.
Хто такий Франсіско Лейро
Це один із найважливіших галісійських скульпторів нашого часу. Його роботи обʼїхали світ, він виставляється в Нью-Йорку, де роками жив і працював, а також у провідних іспанських установах.
Він працює передусім із деревом і каменем, створюючи міцні фігури архаїчного вигляду, які легко впізнати: масивні тіла, змінені пропорції, майже народна галісійська різьба за своєю округлістю, перенесена в сучасний масштаб.
Те, що митець такого рівня підписав найпомітнішу скульптуру міста, — рідкість, і це пояснює, чому твір так добре витримує погляд через тридцять років. Обійди її довкола й подивися з різних кутів: вона помітно змінюється залежно від того, де ти стоїш.
Сірено до того ж — фігура зі змістом: у морській міфології сирени приваблюють і топлять, а тут місто обрало чоловічу версію, без рук, вкриту лускою й вертикальну, над найлюднішим перехрестям. Це Віго в чистому вигляді: зухвале, морське й трохи само по собі.
Не пропустіть
Одинадцять метрів колон
Нержавка сталь на двох колонах із полірованого чорного мармуру. Автор — Франсіско Лейро, 1991 рік.
Місто змінило їй імʼя
Лейро назвав її «Людина-риба», а жителі Віго перехрестили на «Сірено», у чоловічому роді.
Вона розділила місто
Одні вважали її потворною й дивною, інші захищали до останнього. Сьогодні це символ і місце зустрічей.
Лейро виставляється в Нью-Йорку
Один із найважливіших галісійських скульпторів свого покоління, з міжнародним доробком.
Як це вписується у твою поїздку до Віго
Вона на Порта-до-Сол, перехресті, що є серцем міста, на точному шві між морським Каско-Вельйо і буржуазним новим кварталом. Сюди потрапиш неодмінно.
Зупинка — пʼять або десять хвилин. Найкращий час — під вечір, коли нержавка сталь ловить низьке світло, а на площі найбільше людей.
Звідси починається Руа-до-Прінсіпе у бік нового кварталу, а вузькі вулички спускаються до Праса-да-Конститусьйон і порту. Це найкраща відправна точка для будь-якого маршруту Віго.
Часті запитання
Хто такий Франсіско Лейро, його автор?
Один із найважливіших галісійських скульпторів нашого часу. Його роботи обʼїхали світ: він виставляється в Нью-Йорку, де роками жив і працював. Працює передусім з деревом і каменем, створюючи ті кремезні фігури з архаїчним духом, які так легко впізнати. Те, що Сірено підписав митець такого рівня, пояснює, чому, попри всі смаки, за межами міста цей твір сприймають дуже серйозно.
