Це, мабуть, найчастіше фотографований куточок кварталу Санта-Крус і водночас один із найоманливіших: площа, яка здається середньовічною, у своєму теперішньому вигляді має трохи більше ста років. Апельсинові дерева, лави з кахлів, фонтан посередині, ковані ліхтарі й майже завжди гітара, що звучить у якомусь куті. Усе задумано так, щоб ти сів, і цього разу варто послухатися: керамічні лави стоять тут саме для цього, а найкращий план на площі Доньї Ельвіри — двадцять хвилин нікуди не рухатися.
Корраль-де-комедіас під апельсиновими деревами
Перш ніж стати площею, ця ділянка була двором будинку герцогів Бехарських, і в ньому влаштували один із корралів-де-комедіас Севільї — театрів просто неба, де грали на дощаному помості, а публіка стояла у дворі, і сусіди виглядали з балконів. Саме в таких просторах театр іспанського Золотого віку став професійним.
Сценами такого типу пройшов Лопе де Руеда, севілець, за ремеслом золотобій і батько мандрівного театру в Іспанії, якого Сервантес згадував із дитячим захопленням. Севілья в ті роки була першорядною театральною столицею просто тому, що була найбагатшим і найлюднішим містом королівства.
Назва площі походить не з вигадки, хоча багато хто так думає: це не донья Ельвіра, ошукана Дон Жуаном, яка в опері Моцарта пів вистави переслідує спокусника, а Ельвіра де Аяла, донька канцлера Педро Лопеса де Аяли, що мала тут свій палац, отримавши землі колишнього єврейського кварталу. Уся площа, по суті, — декорація поверх декорації.
Квартал, вигаданий 1929 року
Це варто знати, щоб дивитися правильно: Санта-Крус, який ти бачиш, — не вцілілий середньовічний єврейський квартал, а його переосмислення. Між 1911 роком і двадцятими роками, маючи на горизонті Іберо-американську виставку 1929 року, архітектор Хуан Талавера-і-Ередія та міські містобудівники переробили квартал: фасади побілили, посадили апельсинові дерева, встановили ґрати, вазони й кахлі, а там, де раніше стояли будинки, відкрили площі.
Натомість планування справді давнє: покручені вулиці, злами, глухі провулки й неможлива ширина походять просто з ісламської забудови та пізнішого єврейського кварталу. Середньовіччя — у плані; мальовничість — у гримі.
На площі Доньї Ельвіри це добре видно. Лави з кахлів Тріани, фонтан, мощення й ліхтарі — з тієї доби, і вони працюють так добре, що сьогодні ніхто їх не ставить під сумнів. Це рідкісний випадок романтичної реставрації, яка зрештою стала правдивішою за оригінал.
Не пропустіть
Лави з кахлів
Кераміка Тріани початку XX століття, поставлена, щоб ти сів. Послухайся її.
Корраль-де-комедіас
У Золотий вік тут був театр просто неба, з «мушкетерами», що стояли, і сусідами на балконах.
Переосмислений квартал
Мальовничий вигляд створено до Виставки 1929 року: разом із побілкою, апельсиновими деревами й ґратами.
Це не та, що з Дон Жуана
Ельвіра де Аяла, справжня шляхтянка, дає своє імʼя найсправжнішому куточку кварталу.
Як це вписується у твою поїздку до Севільї
Площа Доньї Ельвіри — точно в центрі лабіринту. За хвилину від тебе Госпіталь Венераблес і вулиця Сусона; за дві — площа Санта-Крус і провулок Агуа, притулений до муру Алькасара.
Увесь квартал можна обійти за добру годину, але це працює, лише якщо ти заблукаєш: логічного маршруту немає, а всі провулки зрештою виводять до якогось знайомого місця. У Санта-Крус заблукати — не проблема, це і є план.
Чесне попередження: між одинадцятою й шостою площа переповнена, а тераси довкола беруть гроші за вид. Приходь рано-вранці або після девʼятої вечора, коли квартал порожніє, а ліхтарі освітлюють побілені фасади. Це інше місто.
Часті запитання
А хто така була ця донья Ельвіра?
У легенді про Дон Жуана донья Ельвіра — одна з жінок, яких спокусник зваблює, а потім кидає; можливо, ти памʼятаєш її як Донну Ельвіру з опери Моцарта, яка ображено переслідує його пів вистави, між докорами й аріями. Чисто театральний персонаж, так, але подивися, як личить це імʼя цьому такому севільському куточку.
Хто такий був цей Лопе де Руеда?
Севілець, який починав як золотобій, ремісник, а став батьком професійного іспанського театру. Він створив одну з перших труп, що мандрували від села до села зі своїм возом і завісами, і грав сам. Ним так захоплювався сам Сервантес, що вже в зрілому віці похвалив його, згадуючи, як дитиною бачив його на сцені. Те, що його карʼєра злетіла на маленькому помості, як той, що був тут, — це чимало для цієї маленької площі.
