Сто сімдесят метрів у діаметрі, півколо з цегли й кераміки, розкрите, мов дві руки, дві вежі по сімдесят чотири метри на краях і судноплавний канал, що все це оточує. Площа Іспанії — шедевр Анібаля Гонсалеса й головний твір андалуського регіоналізму, збудований для Іберо-американської виставки 1929 року. Це також, безперечно, найбільш фотографоване місце Севільї й одне з небагатьох, що витримує будь-які очікування, хоч би якими високими вони були.
Обійми назустріч Америці
Форма — не естетична примха. Анібаль Гонсалес задумав площу як жест: півколо, яке не замикається на собі, а розкривається до Гвадалквівіру, тобто до річки, якою два століття вирушали й поверталися кораблі з Америки. Виставка 1929 року мала стати примиренням із колишніми колоніями, і ця будівля — це та ідея, перекладена мовою цегли.
Роботи затяглися майже на пʼятнадцять років, від 1914 року до відкриття в травні 1929 року. Кошторис злетів, Гонсалес, утомившись від суперечок через витрати, пішов із посади керівника Виставки й вклав у площу свій авторитет і значну частину власних грошей. Він помер через кілька тижнів після того, як побачив її відкритою, у пʼятдесят два роки.
Стиль — це те, що тут називають регіоналізмом: відкрита цегла, кахлі з Тріани, кутий метал і мармур, змішані з відсилками до мудехар, готики й ренесансу. Це не імітація минулого, а винахід XX століття, що використовує місцеві матеріали й ремесла. Значна частина образу Севільї, який має світ, народилася тут.
Набу, Каїр і луна під аркадами
Кіно використовувало її часто й добре. Вона була британським штабом у Каїрі у фільмі «Лоуренс Аравійський», а передусім королівським палацом планети Набу в II епізоді «Зоряних воєн» — через цю сцену сюди щороку приїздять тисячі відвідувачів, які шукають саме ту точку, звідки її знімали.
Спробуй луну. Під аркадною галереєю в певних місцях склепіння повертає звук із дивовижною чіткістю; вуличні музиканти це знають і завжди стають на тих самих місцях. Це з тих речей, про які не пишуть у жодному путівнику і які відкриваєш, лише повільно йдучи під аркадами.
Піднімися на верхню галерею, якщо вона відкрита, і пройди півколо згори: вид на всю площу з каналом, містками й центральним фонтаном Вісенте Травера набагато кращий, ніж із землі. У будівлях сьогодні містяться державні установи, тож доступ до деяких зон обмежений.
Не пропустіть
Півколо, розкрите до річки
Воно не замикається: розкривається до Гвадалквівіру, тобто до Америки. Форма — це послання.
Дві вежі по 74 метри
Десятиліттями найвищі в місті після Хіральди, додані всупереч думці пів комітету.
Набу й «Лоуренс Аравійський»
Королівський палац «Зоряних воєн» і британський штаб у Каїрі, не зрушивши жодної цеглини.
Луна під аркадами
У певних місцях галереї склепіння повертає звук. Вуличні музиканти знають їх напамʼять.
Як це вписується у твою поїздку до Севільї
Площа лежить на краю парку Марії Луїзи, за десять хвилин пішки від колишньої Королівської тютюнової фабрики і за двадцять від собору через сади Мурільйо.
Перш ніж піти, обійди 48 лав провінцій — знайди свою, це обовʼязковий ритуал — і спустися до каналу трохи повеслувати: човни коштують недорого, і це найкращий спосіб побачити півколо знизу.
Найкращий час — рано-вранці або в останньому світлі дня. Опівдні влітку площа — пательня без тіні: цегла накопичує тепло, і сховатися ніде. Якщо їдеш у липні чи серпні, приходь рано, а потім іди далі до парку, де тінь таки є.
Часті запитання
А що сталося з людиною, яка її задумала?
Анібаль Гонсалес віддав тут життя, і майже в буквальному сенсі. За кілька років до відкриття він пішов з посади керівника робіт, утомившись від суперечок через витрати, і вклав у площу свій престиж і значну частину власних статків. Він помер у 1929 році, лише через кілька тижнів після її відкриття, у дуже скромному матеріальному становищі. Людина, яка подарувала Севільї її найбільш фотографований куточок, пішла майже розореною. Кожне фото, яке тут роблять сьогодні, — це, самі того не знаючи, маленька данина йому.
Чому саме в 1929 році?
Бо Іспанія захотіла похвалитися перед світом удвічі. Того самого року одночасно відбулися дві великі виставки: ця, Іберо-американська в Севільї, з поглядом на Америку, і Міжнародна в Барселоні, з поглядом на Європу. До речі, у Барселоні звели знаменитий німецький павільйон Міса ван дер Рое, ікону сучасної архітектури. Два міста, дві виставки, один рік: це була велика вітрина тодішньої Іспанії, яка твердо вирішила, щоб її побачили.
