Seville · Що подивитися

Золота вежа

Torre del Oro

Дванадцять граней, теплий на сонці камінь і вісімсот років на березі Гвадалквівіру. Торре-дель-Оро — найбільш тиражована листівка Севільї і водночас одна з найгірше зрозумілих її памʼяток: вона не була сховищем американських скарбів, не була вкрита золотом і ледь не була знесена. Її звели альмохади між 1220 і 1221 роками з суто військовою метою: перегородити річку ланцюгом і контролювати, хто входить до міста.

Вежа, щоб перегородити річку

Це вежа-альбаррана, тобто відокремлена від муру й зʼєднана з ним камʼяним рукавом, який називають корачею. Її завдання полягало в тому, щоб утворювати пару з іншою вежею на протилежному березі, у Тріані, і натягувати між ними товстий ланцюг, який не давав би жодному кораблю без дозволу піднятися вгору річкою. 1248 року флот Рамона Боніфаса розірвав цей ланцюг, і разом із ним упало місто.

Вежа росла в три етапи, які видно з першого погляду. Нижня дванадцятигранна частина — альмохадська; середню, вужчу, додав Педро I у XIV столітті; а кругле завершення з невеликим куполом датується 1760 роком і зведене після пошкоджень Лісабонського землетрусу 1755 року. Три століття, складені одне на одне, кожне зі своїм каменем.

Її менша сестра досі стоїть за двісті метрів: Торре-де-ла-Плата, Срібна вежа, затиснута між будинками на вулиці Сантандер, майже непомітна. Вона належала до тієї самої оборонної системи, і її майже ніхто не шукає.

Золото, яке не було золотом

Століттями назву пояснювали тим, що вежу облицювали золотистими кахлями. Реставрація 2005 року знайшла справжню відповідь: первісне покриття було вапняним розчином, змішаним із пресованою соломою, який на сонці дає золотистий полиск. Це був не дорогоцінний метал, а добре оброблені глина й солома.

Неправда й те, що тут зберігали золото Америки, хоч ця легенда й дуже зручна. Вежа була каплицею, складом, портовою конторою і досить довго вʼязницею: у цих мурах сиділи деякі відомі люди. Скарби розвантажували й перевіряли в Торговельній палаті — Каса-де-ла-Контратасьйон, в Алькасарі.

1868 року, у розпалі гарячки знесень заради розширення набережної, вежа потрапила до списків на демонтаж. Її врятував протест містян. Від 1944 року в ній розміщено Морський музей із моделями кораблів, морськими картами й приладами, а з верхньої тераси відкривається один із найкращих видів на річку.

Не пропустіть

Полиск вапна й соломи

Реставрація 2005 року розвінчала легенду про золото: золотистий колір давав первісний розчин.

Ланцюг на річці

Він зʼєднував цю вежу з іншою в Тріані. 1248 року кастильський флот його розірвав, і місто впало.

Торре-де-ла-Плата

Її менша сестра, затиснута між будинками на вулиці Сантандер. Її зовсім ніхто не помічає.

Тераса Морського музею

Пів години відвідин і найкраща панорама меандру за дуже невеликі гроші.

Як це вписується у твою поїздку до Севільї

Вона стоїть у кінці набережної Маркіза дель Контадеро, за пʼять хвилин від шпиталю Санта-Карідад і за десять від собору. Це класичне місце зустрічей у місті: коли севілець каже «біля Торре-дель-Оро», він має на увазі буквально її підніжжя.

Музей усередині невеликий, його оглядають за пів години, але квиток дешевий, і тераса це виправдовує: згори видно меандр Гвадалквівіру, міст Ізабелли II і весь фасад Тріани на тому боці.

Звідси ж вирушають річкові круїзи, що за годину проходять Гвадалквівіром. А якщо шукаєш найкраще фото вежі, не роби його з цього боку: перейди міст і подивися на неї з тріанського берега на заході сонця, коли камінь палає, а у воді відбивається її відображення.

Часті запитання

Чи мала вежа інші призначення, крім нагляду?

Багато, і деякі зовсім не романтичні. Протягом століть вона була каплицею, складом, а також вʼязницею: у цих стінах тримали не одного знаменитого вʼязня. Пізніше в ній була портова контора, яка контролювала все, що входило й виходило річкою. Вежа, що народилася для війни, з часом стала зберігати папери, вʼязнів і порох. Коли дивитимешся на неї, подумай, що це каміння чуло все: бойові накази, молитви й ключі, що повертаються в замках.

Чи її мало не знесли?

Так, і ще трохи — і ми б про неї не розповідали. У 1868 році, у самому розпалі гарячки модернізувати місто, дехто запропонував її знести, щоб розширити набережну й дати вільніше пройти транспорту біля річки. Сьогодні в це важко повірити, зважаючи на те, що вона означає для Севільї, але вона була в списках на знесення. Її врятували люди: протест був такий, що ідея відпала сама собою. Щоразу, коли турист зупиняється її сфотографувати, вежа завдячує тим обуреним севільцям тим, що вона досі стоїть.

Відкрийте Seville і слухайте у власному темпі

Пройдіть його з місцевими гідами, у власному темпі й офлайн.

Застосунок Viavoy

Інші місця: Seville

Аламеда-де-Еркулес

Генеральний архів Індій

Арка Макарена і міська стіна

Ратуша Севільї

Базиліка Макарена

Вулиця Бетіс