Величезний видовжений прямокутник із деревами, терасами кафе, дітьми на велосипедах і музикою, що лунає з барів будь-якої години. Сьогодні Аламеда — богемний центр Севільї, найстрокатіший і найжвавіший район міста. Проте її історія — одна з найдовших: її створили 1574 року, і вона вважається найстарішим збереженим громадським садом і деревною алеєю для прогулянок в Іспанії та одним із найстаріших у Європі. Чотири з половиною століття люди гуляють під тими самими деревами.
Від смердючої лагуни до алеї
Тут був мертвий рукав Гвадалквівіру: лагуна, що розливалася з кожною повінню, гнила влітку й була осередком хвороб на північному краю міста. 1574 року королівський намісник міста Франсиско Сапата, граф де Барахас, наказав осушити її, вирівняти землю й висадити рядами тополі. Звідси й назва — від тополі, по-іспанськи «álamo».
Для свого часу це було надзвичайно сучасне містобудівне рішення: громадський простір із деревами й фонтанами, задуманий для прогулянок, а не для торгівлі чи богослужінь. Нічого подібного тоді в Іспанії не існувало, тож звання найстарішого збереженого громадського саду країни має реальне підґрунтя.
Дві римські колони на південному краю справжні й давніші за все це: вони походять із римського храму на вулиці Мармолес, за кілометр звідси, де досі стоять ще три колони. На них поставили статуї Геракла — міфічного засновника міста — і Юлія Цезаря, який дав йому мури. Дві колони на північному краю, з левами, значно пізніші, XVIII століття.
Минуле значно розбишацькіше
Аламеда не завжди була пристойною. У XIX і XX століттях вона мала дуже погану славу: жалюгідні шинки, проституція й занепад, через який родини поколіннями уникали її вночі. До того ж цей буйний район сусідив із худобячим ринком і з найбільш маргінальним середовищем міста.
Повна реконструкція в середині двохтисячних усе змінила: її зробили пішохідною, пересадили дерева, переробили фонтани, і прийшли нові мешканці. Сьогодні це найрізноманітніший район Севільї з усталеною ЛГБТІ-сценою, альтернативними закладами, живою музикою й родинами з дітьми, які о девʼятій вечора ділять той самий простір.
Перетворення не минуло безболісно — оренда зросла, і частина давніх мешканців поїхала, — і цю напругу відчуваєш у розмовах у кварталі. Але як громадський простір воно працює: мабуть, це місце в Севільї, де в одну й ту саму годину перетинається найбільше різних людей.
Не пропустіть
1574
Найстаріший збережений громадський сад і деревна алея для прогулянок в Іспанії й один із перших у Європі.
Римські колони
Справжні, привезені з храму на вулиці Мармолес, із Гераклом і Юлієм Цезарем нагорі.
Лагуна під ногами
До 1574 року тут був мертвий рукав річки, що гнив щоліта.
Найстрокатіший район
ЛГБТІ-сцена, жива музика, старі таверни й родини з дітьми на одному й тому самому тротуарі.
Як це вписується у твою поїздку до Севільї
Це найкраще місце в центрі, щоб пообідати чи повечеряти, не потрапивши в туристичний конвеєр: тераси Аламеди й довколишні вулиці — Амор-де-Діос, Калатрава, Ферія — зосереджують ринкову кухню, старі таверни й нові заклади за цінами помітно нижчими, ніж у Санта-Крус.
Вона за пʼять хвилин від площі Пумарехо, за десять від церкви Сан-Луїс-де-лос-Франсесес і за пʼятнадцять пішки від Лас-Сетас і торгового центру. На захід за десять хвилин дійдеш до річки й мосту Баркета.
Найкращий план простий: прийти на заході сонця, неспішно щось випити на терасі й залишитися. Аламеду не відвідують — її обживають. А якщо приїдеш у серпні, врахуй, що аж до десятої вечора спека не відпускає: тут теж виходять пізно.
Часті запитання
Що тут було до бульвару?
Вода й багнюка, повір мені. Тут був мертвий рукав Гвадалквівіру, болотиста лагуна, яка заболочувалася й смерділа щоразу, коли річка розливалася. Коли її нарешті осушили, саме асистенте міста (королівський намісник), граф де Барахас, висушив ту трясовину, висадив дерева рядами й перетворив її на бульвар. Тобто цей чудовий сад народився з болота. Наступного разу, коли побачиш, як дерева відбиваються на мокрій землі після дощу, знатимеш, що було під нею.
Чи завжди це було таке жваве й богемне місце?
Жваве — так, але не завжди пристойне. Довгий час, особливо в XIX і XX століттях, Аламеда мала дуже погану славу: це була зона сумнівних шинків, маргіналів і проституції, місце, якого родини уникали вночі. Вона була досить занедбаною, аж поки її ґрунтовно не перебудували вже у XXI столітті. Тож нинішня богема, як бачиш, має значно розбишацькіше минуле, ніж здається.
