Величезна будівля з пісковику зі старовинними літерами, викарбуваними вгорі, поруч із Північним вокзалом. Майже століття тут вручну скручували мільйони сигар; сьогодні це Міжнародний центр сучасної культури з фільмотекою, бібліотекою, виставковими залами й майстернями художників. А на останньому поверсі є тераса-оглядовий майданчик із вільним входом, про яку майже жоден відвідувач не знає.
Століття сигарниць
Будівлю звели на початку XX століття як державну тютюнову фабрику — держава мала монополію, — а листя прибувало кораблями з Америки, насамперед із Карибів, до північних портів. Тут його приймали, сортували й скручували вручну, сигару за сигарою.
Працювали тут переважно жінки, і сигарниці впродовж поколінь були однією з небагатьох великих груп жінок зі стабільною найманою роботою в місті. Це мало наслідки, що виходять за межі праці: вони були спільнотою з сильною профспілковою свідомістю й чималою соціальною вагою в кварталі Егія.
Виробництво остаточно зупинилося 2003 року, і будівля роками стояла порожня й мовчазна, поки вирішували, що робити з такою громадою. Зрештою перемогла культура, і 2015 року вона знову відкрилася в теперішній ролі.
Що всередині, і тераса
Задум тут — радше відкритий центр, ніж музей: є медіатека й бібліотека з вільним доступом, зали тимчасових виставок, осідок Баскської фільмотеки, робочі простори для художників-резидентів і зони відпочинку, куди можна зайти й лишитися, нічого не замовляючи й не платячи.
Саме безкоштовність значної частини будівлі робить її особливою. У дорогому місті Табакалера працює як критий громадський простір, де можна провести дощовий вечір, а в Сан-Себастьяні це має очевидну практичну цінність.
А ще є тераса. На останньому поверсі — оглядовий майданчик із вільним входом і одним із найкращих видів на місто: звідти видно долину Урумеї, сітку кварталів Енсанче, гори, що замикають обрій, а вдалині — затоку. Майже ніхто туди не піднімається, бо з вулиці немає жодного вказівника.
Не пропустіть
Тераса-оглядовий майданчик
Останній поверх, вільний вхід і один із найкращих видів на місто. З вулиці немає вказівника.
Сигарниці
Поколіннями тут працювали переважно жінки, з сильною профспілковою свідомістю й великою вагою в кварталі.
Значна частина безкоштовна
Медіатека, бібліотека й зони відпочинку з вільним доступом. Можна провести вечір, нічого не платячи й не замовляючи.
Закрилася 2003-го, відкрилася 2015-го
Дванадцять років стояла порожня, поки вирішували, що робити з будівлею. Зрештою перемогла культура.
Як це вписується у твою прогулянку Сан-Себастьяном
Вона стоїть поруч із Північним вокзалом, на початку кварталу Егія, за десять хвилин пішки від центру через Урумею. Якщо приїжджаєш потягом, це буквально перше, що бачиш перед собою, виходячи з вокзалу.
Квартал довкола, Егія, робітничий і житловий, туристів тут дуже мало, а за кілька хвилин — парк Крістіна-Енеа, найкращий у місті: столітні дерева, екзотичні види й павичі, що вільно гуляють, на місці колишніх приватних садів одного герцога.
Для відвідин досить години, якщо є виставка й ти піднімаєшся на терасу. Це чудова перша або остання точка подорожі й надійний прихисток, якщо день зіпсується.
Часті запитання
Коли вона перестала бути фабрикою?
Цю величезну будівлю звели на початку XX століття, а дата, що змінила все, — 2003 рік: того року вона остаточно згасла, виробництво поїхало, і будівля стояла порожня й тиха. Кілька років вона чекала, поки вирішували, що робити з такою громадою. Зрештою перемогла культура, і в 2015 році вона знову відчинила двері, перетворившись на те, що ти бачиш сьогодні. Від сигари до кіно — не змінивши шкіри.
Звідки бралося стільки тютюну?
Здалеку. Тютюнове листя везли кораблями з Америки, переважно з Карибів, до північних портів, а звідти — на державні фабрики, бо в Іспанії держава мала монополію на тютюн. Тут сигарниці приймали його, сортували й скручували вручну, сигару за сигарою. Подумай, що кожна сигара, яка виходила з цих стін, перетнула океан, перш ніж руки жінок із Сан-Себастьяна надали їй форми.
