Побілені стіни, балкони з деревини теа, деревʼяні ґратчасті віконниці й брукована площа: схоже на традиційне острівне село. Але придивися, бо воно не старовинне. Це досконала декорація, вигадане село, задумане 1937 року художником Нестором Мартіном-Фернандесом де ла Торре.
Село, якого ніколи не було
Нестор задумав його як «живу виставку» канарських звичаїв, а збудував його брат Мігель у неоканарському стилі, поєднавши найкраще з народної, релігійної та військової архітектури всього архіпелагу.
Тобто воно не відтворює жодного справжнього села, а дистилює елементи багатьох, щоб створити ідеальний образ. Це точнісінько та сама операція, яку тридцять років потому зробили в Пуерто-Банусі в Марбельї, але з культурним, а не комерційним наміром.
Нестор так і не побачив його завершеним: він помер 1938 року, коли йому от-от мав виповнитися пʼятдесят один рік, а ансамбль відкрили лише 1956 року. Майже двадцять років між ідеєю і дійсністю.
Балкони зроблено з деревини теа, скарбу острова: смолистого серця канарської сосни, найстарішої і найтвердішої частини стовбура. Це надзвичайно щільна деревина, що майже не гниє і витримує століття, тому її берегли для найшляхетніших частин будинку.
Щонеділі звучить тімпле
Ідея полягала в тому, щоб подарувати відвідувачеві в одному місці всю суть цієї землі: музику, танець, ремесла і звʼязок острівʼян із морем. І воно живе: чимало неділь на цій самій площі фольклорні гурти танцюють у традиційних костюмах, які створив сам Нестор.
Танці — ті самі, що й завжди: іса, весела й стрибуча, щоб розворушити свято; фолія, повільна й прониклива, майже прекрасний плач; і малагенья, з тим духом, що прийшов із півдня Піренейського півострова і тут став своїм. Усе під тімпле й голоси.
Тімпле — найканарськіший з інструментів: маленький, пʼятиструнний, з опуклим корпусом ззаду — його називають «горбом» — і високим, дуже впізнаваним звуком. Це далекий родич венесуельського куатро й укулеле, усі вони походять від іберійських інструментів, що помандрували світом.
Сядь на камʼяну лаву й уяви, як звучить тімпле. Саме цього хотів Нестор: щоб канарське було не вітринною річчю, а тим, що танцюють і співають.
Не пропустіть
Вигадане село
Задумане 1937 року художником Нестором і збудоване його братом Мігелем у неоканарському стилі.
Нестор не побачив його завершеним
Він помер 1938 року, а ансамбль відкрили лише 1956-го: майже двадцять років між ідеєю і дійсністю.
Балкони з деревини теа
Смолисте серце канарської сосни: надзвичайно щільне, майже не гниє, його берегли для найшляхетнішого.
Фольклор щонеділі
Гурти танцюють ісу, фолію й малагенью в костюмах, які створив сам Нестор.
Як це вписується у твою поїздку до Лас-Пальмаса
Воно в парку Дорамас, у районі Сьюдад-Хардін, поруч із готелем Санта-Каталіна. Тут же і Музей Нестора.
Зупинка — двадцять чи тридцять хвилин, плюс музей, якщо зайдеш. Якщо можеш, приходь у неділю вранці: коли виступають фольклорні гурти, ансамбль виконує ту функцію, заради якої його збудували.
Це природне завершення маршруту Сьюдад-Хардіном разом із житловим серцем району і самим парком.
Часті запитання
Що це за «деревина теа» на балконах?
Теа — скарб острова: смолисте осердя канарської сосни, найстаріша й найтвердіша частина стовбура, просякнута смолою. Це надзвичайно щільна деревина, що майже не гниє й витримує століття, тож її берегли для найшляхетнішого в домі: балконів, стель, кесонних перекриттів. Обробляти її було дорого й повільно, тож добрий балкон з теа був і ознакою статусу. Коли побачиш ці темні різьблені балкони, знатимеш: це не будь-яка деревина, а чиста канарська сосна.
Які танці тут можна побачити в неділю?
Ті самі, що й завжди, ті, що йдуть від душі: іса — весела й стрибуча, щоб розворушити свято; фолія — повільна й щемка, майже чудовий плач; і малагенья, з тим духом, що прийшов із півдня півострова й тут став своїм. Усе під звуки тімпле й голосів, що накладаються одне на одне. Кожен танець має свій характер, і щойно лунають перші такти, вже знаєш, який зараз. Послухай їх спокійно: у них — геній цієї землі.
