Тут зберігаються роботи Нестора Мартіна-Фернандеса де ла Торре, мабуть, найважливішого канарського митця XX століття. Художник-символіст і модерніст, він здобув успіх у Мадриді, Барселоні й Лондоні і повернувся на свій острів з одержимістю: створити для всього канарського власну естетичну ідентичність.
Море й земля, що стали міфологією
Його найамбітніші картини — «Поема Атлантики» і «Поема Землі», де море й краєвид островів стають майже міфологією: тіла й хвилі, сплетені в насичених кольорах, зі стриманою еротикою і поєднанням фантазії та коріння, що ні на що не схоже.
«Поема Атлантики» — не окрема картина, а цикл, задуманий як симфонія моря, з океаном у різних настроях, від штилю до бурі. Потім він захотів зробити те саме із землею в «Поемі Землі».
«Поему Землі» він так і не закінчив, і в цьому частина її чарівності: смерть застала його на пів дороги, 1938 року, коли йому от-от мав виповнитися пʼятдесят один рік. Обидва цикли були частинами більшого задуму, «Поеми стихій», що лишився незавершеним.
Універсальний митець, який вигадав стиль
Нестор був набагато більше, ніж станковим живописцем. Він створював костюми, театральні декорації й меблі і навіть намагався вигадати власний архітектурний стиль, неоканарський, щоб будинки й готелі острова мали свою печать.
Саме це прагнення побудувати сучасний образ островів — проти туристичної мальовничості й проти наслідування материкової Іспанії — робить його такою особливою постаттю. Він не хотів бути регіональним художником, він хотів заснувати естетику.
Майже все, що оточує цей куточок міста, по суті, — його здійснена мрія: Пуебло-Канаріо він задумав 1937 року, а збудував його брат Мігель, і йому ж належить внутрішнє оздоблення театру Перес-Гальдос з його фресками й вітражами.
Двоє братів, художник і архітектор, працювали як тандем, що визначає добру частину сучасного обличчя Лас-Пальмаса. Важко знайти в Іспанії інший подібний випадок, коли двоє братів отак ліпили місто.
Не пропустіть
Великий канарський митець XX століття
Символіст і модерніст, здобув успіх у Мадриді, Барселоні й Лондоні, перш ніж повернутися на острів.
«Поема Атлантики»
Цикл, задуманий як симфонія моря, від спокійного океану до бурі.
«Поема Землі» лишилася незавершеною
Він помер 1938 року, коли йому от-от мало виповнитися 51, і «Поема Землі» лишилася на пів дороги.
Він вигадав неоканарський стиль
Хотів, щоб будинки й готелі острова мали власну печать. Пуебло-Канаріо — його задум.
Як це вписується у твою поїздку до Лас-Пальмаса
Він у Пуебло-Канаріо, усередині парку Дорамас, у районі Сьюдад-Хардін.
Огляд триває близько сорока пʼяти хвилин. Вхід недорогий і музей невеликий, але варто мати час: цикли Атлантики й Землі потребують неквапливого погляду.
Поєднай його із самим Пуебло-Канаріо — це його твір — і з готелем Санта-Каталіна, за кілька метрів звідси. А потім — із театром Перес-Гальдос у Тріані, щоб завершити маршрут Нестора.
Часті запитання
Чи встиг Нестор завершити свої великі поеми?
Не до кінця, і в цьому частина їхнього чару. «Поема Атлантики» — не окрема картина, а цикл, задуманий як симфонія моря, з океаном у різних настроях, від штилю до бурі. Потім він хотів зробити те саме із землею в «Поемі Землі». Але смерть застала його в 1938 році й залишила її незавершеною. Тож те, що ти бачиш, — це мрія митця, перервана на пів слові. Мене це зворушує ще більше.
