Перший монастир, заснований у Гранаді після завоювання, і місце, де похований Великий Капітан — полководець, який змінив спосіб вести війну в Європі. У його церкві стоїть головний вівтар — позолочена гора скульптур, що здіймається аж до склепіння, одне з найвражаючих видовищ міста. І він ледь не зник: французи підірвали його вежу, щоб використати камінь для мосту.
Мавзолей Великого Капітана
Гонсало Фернандес де Кордова, Великий Капітан, був найкращим полководцем свого часу. Він реорганізував іспанське військо, поєднавши піки й аркебузи в змішаних загонах, — тактика, що стала зародком терцій і панувала на європейських полях битв півтора століття. Він здобув Італію для Корони й помер у Гранаді 1515 року.
Його вдова, Марія Манріке, герцогиня Сесса, перетворила цю церкву на його мавзолей і профінансувала значну частину будівництва. Переказ мовить, що вона наказала повісити над гробницею прапори й штандарти, захоплені її чоловіком у походах, і що їх набралося понад двісті.
Монастир заснували 1492 року, у рік завоювання, і він був першим у місті. Його клуатр із двома ярусами арок і апельсиновим садом посередині — один із найбезтурботніших просторів Гранади, і зазвичай він майже порожній.
Вівтар і наполеонівська рана
Головний вівтар XVI століття займає всю торцеву стіну церкви аж до склепіння: чотири яруси поліхромних і позолочених скульптур зі сценами з життя Христа й Богородиці, у такому нагромадженні, яке важко охопити поглядом. Над ним працювали Хакобо Флорентіно і Дієго де Сілоє, той самий архітектор, що й у соборі.
Склепіння й стіни вкриті фресками XVI століття, а в ансамблі трапляються герби, військові трофеї й постійні згадки про Великого Капітана. Це поховальний храм у найбуквальнішому сенсі: уся програма розповідає про одну людину.
Під час наполеонівського вторгнення монастир став кавалерійською казармою, а вежу церкви підірвали, щоб використати її камінь для будівництва мосту через Хеніль. Фрески зазнали пошкоджень, прапори зникли, і будівля опинилася в руїнах, з яких відновлювалася понад століття. Те, що видно сьогодні, — реставрація.
Не пропустіть
Головний вівтар
Чотири яруси позолочених скульптур аж до склепіння, за якими стоять Хакобо Флорентіно і Дієго де Сілоє.
Гробниця Великого Капітана
Полководець, який вигадав змішані загони пікінерів і аркебузирів, зародок терцій.
Повішені прапори
Його вдова наказала повісити над гробницею штандарти, захоплені в походах. Вони зникли за французів.
Підірвана вежа
Наполеон зруйнував її, щоб використати камінь для мосту через Хеніль. Будівля відновлювалася ціле століття.
Як це вписується у твій візит до Гранади
Він дещо осторонь від головного маршруту, за десять хвилин пішки від собору вулицею Сан-Херонімо, і ця відстань пояснює, чому сюди приходить так мало відвідувачів. Це, безперечно, найбільш недооцінена памʼятка Гранади.
Відвідини короткі — пів години на церкву й клуатр, — а вхід коштує зовсім мало. Це досі монастир-затвор, у якому живуть черниці-ієронімітки, тож деякі частини закриті й варто дотримуватися тиші.
Якщо робитимеш друге коло памʼяток після Альгамбри й центру, це зупинка, яка найбільше себе виправдовує, разом із монастирем Картуха, що за двадцять хвилин далі на північ і має барокову ризницю, яку вважають однією з найвидовищніших в Іспанії.
Часті запитання
Ким саме був той Великий Капітан?
Гонсало Фернандес де Кордова, найкращий воїн свого століття. Він перевернув спосіб вести війну, поєднавши піки й аркебузи, тактику, що стала зерном грізних терсіо. Але мій улюблений анекдот, напівлегенда, такий: коли король Фердинанд зажадав від нього звіту про все, що було витрачено на кампанію, він, ображений, відповів саркастичним і безглуздим переліком неможливих витрат. Звідси народився вислів «рахунки Великого Капітана», який ми досі вживаємо для роздутих і безглуздих рахунків.
Це правда, що тут усередині висіли бойові прапори?
Так переказує традиція, і уявляти це моторошно. Його вдова, герцогиня Сесса, перетворила цю церкву на мавзолей свого чоловіка й наказала повісити над його гробницею прапори, які він відбив у ворога у своїх битвах. Ліс переможених штандартів, що стереже переможця. З віками їх зняли, але позолочене ретабло, яке ти бачиш, створили саме для цього: щоб прославити воїна, а не лише щоб молитися. Це вівтар, зведений на славу людини.
