Низька й кремезна вежа з темного каменю, з мурами, що, здається, зроблені, аби витримати будь-що. Це найстаріша фортеця на всіх Канарських островах, і 1595 року вона відбила не що інше, як англійську ескадру Дрейка й Гокінса. Сьогодні море від неї далеко, і цьому теж є пояснення.
Тут народилася ідея порту
Історія починається 1478 року, коли капітан Хуан Рехон висадився, щоб розпочати завоювання Гран-Канарії, і звів перше деревʼяне укріплення для захисту цієї якірної стоянки. На місці того дерева 1494 року губернатор Алонсо Фахардо наказав збудувати цю камʼяну вежу.
Її завдання було одне: захищати затоку Ла-Іслети, єдине місце, де кораблі могли сховатися від вітру й моря. Тобто саме тут у цьому місті народилася ідея порту, за століття до того, як зʼявилися причали.
Деталь, яку майже ніхто не помічає: ця вежа захищала морський берег, а сьогодні море від неї далеко. Саме порт Ла-Лус, відвойовуючи землю в моря з 1883 року, залишив стару фортецю вглибині суходолу.
Дрейк пішов ні з чим, Ван дер Дус — ні
1595 року вона відбила англійську ескадру Френсіса Дрейка й Джона Гокінса, і ця перемога, яку народ приписав заступництву Богородиці Світла (Вірхен-де-ла-Лус), назавжди дала фортеці її імʼя.
Дрейку ця пригода дорого обійшлася. Ескадра попливла далі до Карибів у пошуках іспанського золота, і там усе пішло шкереберть: Гокінс за кілька місяців помер від хвороби біля Пуерто-Рико в листопаді того ж 1595 року, а Дрейк, гроза морів, згорів від лихоманки в січні 1596 року.
Через чотири роки так не пощастило. 1599 року голландець Пітер ван дер Дус зʼявився приблизно із сімдесятьма кораблями й понад десятьма тисячами людей, захопив місто, пограбував його й підпалив. Фортецю спалили, а потім відбудували й розширили.
Її дбайливо відреставрували архітектори Ньєто і Собехано, і з 2015 року тут міститься фундація канарського скульптора Мартіна Чіріно, який народився 1925 року в цьому самому кварталі. Він працював із кованим залізом — матеріалом портових кузень його дитинства, — закручуючи прути в спіралі, які називав «вітрами».
Не пропустіть
Найстаріша фортеця Канарських островів
Камʼяна вежа 1494 року на місці деревʼяного укріплення, зведеного 1478 року Хуаном Рехоном.
Відбила Дрейка 1595 року
Перемогу приписали Богородиці Світла, звідси й назва фортеці.
Ван дер Дус спалив її 1599 року
Приблизно із сімдесятьма кораблями й понад десятьма тисячами людей. Потім її відбудували й розширили.
Море від неї пішло
Вона захищала берег, але порт відвоював у моря стільки землі, що сьогодні вона вглибині суходолу.
Як це вписується у твій візит до Лас-Пальмаса
Вона в портовій зоні, поруч із ринком Меркадо-дель-Пуерто і за кілька хвилин від парку Санта-Каталіна. Це найісторичніша зупинка в цій сучасній частині міста.
Відвідини будівлі та фундації Чіріно тривають близько сорока пʼяти хвилин. Перевір розклад: вона працює з перервою.
Добре поєднується з Музеєм Елдер і прогулянкою портом Ла-Лус. А якщо тебе цікавить Чіріно, він був також першим директором CAAM у Вегеті.
Часті запитання
А хто такий цей Мартін Чіріно?
Один із великих митців острова, народжений просто тут у 1925 році. Він прославився на весь світ роботою з кованим залізом — тим самим матеріалом, що й у кузнях порту його дитинства: він закручував прути в спіралі, які називав «вітрами», ніби вловлював у металі повітря острова. Він був серед засновників «Ель-Пасо», групи, що в пʼятдесятих роках сколихнула все іспанське мистецтво. Коли побачиш одну з цих залізних спіралей, знатимеш, звідки вона взялася: із морської солі й кузень цього причалу.
А що сталося з Дрейком після тієї невдачі?
Ця пригода дорого йому обійшлася. Та ескадра рушила далі до Карибів по іспанське золото, і там усе пішло шкереберть: Джон Гокінс помер за кілька місяців, хворий, біля Пуерто-Рико, у листопаді того ж 1595 року; а Френсіс Дрейк, гроза морів, помер від гарячки в січні 1596 року поблизу Портобело, у Панамі. Його поховали в морі у свинцевій труні. Дві морські легенди, що пройшли повз цю вежу й так і не повернулися додому.
А голландський напад був іще гіршим?
Набагато гіршим. У 1599 році голландець Пітер ван дер Дус зʼявився з величезною армадою — близько сімдесяти кораблів і понад десять тисяч чоловік, один із найбільших флотів, які бачили в цих водах. Вони взяли місто й пограбували його, але клімат, хвороби й канарське ополчення, що непокоїло їх у глибині острова, змусили їх знову сісти на кораблі, з більшими втратами, ніж здобиччю. Великий переляк для міста, мізерний зиск для них.
