Seville · Що подивитися

Хіральда

La Giralda

Девʼяносто сім метрів цегли, які вже понад вісімсот років першими видно в Севільї з будь-якого боку. Хіральда зʼявилася близько 1184 року як мінарет великої альмохадської мечеті, а сьогодні це дзвіниця найбільшого готичного собору світу: мусульманська вежа, завершена ренесансним ярусом і увінчана бронзовим флюгером. На неї можна піднятися, і не сходами. Саме ця деталь робить її не схожою на жодну іншу вежу Європи.

Тридцять пʼять пандусів і жодної сходинки

Коли альмохади звели мінарет, муедзин мав підійматися на нього пʼять разів на день. Замість гвинтових сходів будівничі спроєктували тридцять пʼять широких пандусів із дуже пологим нахилом, що вʼються довкола суцільного цегляного ядра. Усі повторюють, що їх зробили, щоб підійматися верхи, і хоча ніде не задокументовано, що таке справді бувало, ширина й нахил цілком це дозволяють.

Для сьогоднішнього відвідувача це означає цілком конкретну річ: піднятися на Хіральду під силу кожному. Сходинок немає, крім кількох у самому кінці, немає вузьких місць, де треба розминатися з тими, хто спускається, і можна зупинитися біля будь-якого вікна на шляху, нікому не заважаючи. Це найзручніше сходження з усіх великих європейських дзвіниць.

Поки підіймаєшся, придивися до цегли. Панелі себки — та сітка переплетених ромбів, що вкриває зовнішні стіни, — і ахімеси, парні вікна з колонкою посередині, — це чисте альмохадське мистецтво. Ту саму декоративну мову побачиш у мечеті Кутубія в Марракеші, збудованій тими самими архітекторами й у ті самі роки.

Що роздивлятися вгорі й що внизу

З дзвіничного ярусу найкращий вид — не на дахи загалом, а той, що падає прямовисно на собор: звідси одразу розумієш розмір храму, аркбутани, склепіння й Апельсиновий двір, що перетворився на зелену клітинку. Таку перспективу не отримаєш із жодної іншої точки міста.

На півдні побачиш Алькасар і його сади, на заході — вигин Гвадалквівіру з Торре-дель-Оро й Тріаною, а на півночі — лабіринт пласких дахів старого міста, з-над якого визирають Лас-Сетас. У ясний день на обрії видно гори Сьєрра-де-Арасена.

Унизу, біля підніжжя вежі, є деталь, яку майже ніхто не шукає: на розі, що виходить до Апельсинового двору, в основі збереглися повторно використані римські й вестготські камʼяні блоки. Альмохади заклали фундамент свого мінарету з каменів давнішого Гіспаліса, тож арабська вежа буквально спирається на римське місто.

Не пропустіть

Тридцять пʼять пандусів

Жодної сходинки аж до верху: найзручніше сходження серед великих дзвіниць Європи.

Хіральдільйо

Чотири метри й понад тонна бронзи, що обертається від найлегшого вітерцю з 1568 року.

Панелі себки

Альмохадська сітка ромбів, та сама, що в Кутубії в Марракеші, робота тієї самої школи.

Вид на собор

З дзвіничного ярусу храм видно прямовисно згори: єдиний спосіб зрозуміти його справжній розмір.

Як це вписується у твою поїздку до Севільї

Підйом включено у квиток до собору, тож окремо його не відвідують: заходять зсередини храму, зазвичай після того, як обійдуть нави. Розраховуй хвилин на двадцять, щоб піднятися, подивитися й спуститися, плюс час, щоб дійти від входу.

Найкращий час — перші години вранці або останні ввечері. Опівдні дзвіничний ярус переповнений, і до вікон шикуються черги. Якщо можеш обирати день, уникай неділі зранку: розклад скорочують через богослужіння.

Щоб побачити її ззовні, класичний вид — із площі Вірхен-де-лос-Рейес, але найгарніший — із площі Тріунфо на заході сонця, коли цегла стає помаранчевою, і з вулиці Бетіс на іншому березі річки, звідки вежа визирає над дахами Ареналя.

Часті запитання

Що це за фігура, яка обертається там, нагорі?

Це бронзова жінка, що уособлює тріумфуючу Віру. Її відлив Бартоломе Морель у 1568 році; вона має близько чотирьох метрів заввишки й важить понад тонну, і все ж обертається від найлегшого вітерця. В одній руці вона тримає пальмову гілку, а в іншій — лабарум, що слугує лопаттю проти вітру. Те, що щось таке важке працює як звичайний флюгер, завбільшки з будівлю, не перестає мене дивувати.

Хіба вежа не вся — робота арабів?

Не зовсім, і це помітно, якщо придивишся до зміни фактури. Подивися, де цегла з ромбами поступається каменю: там закінчується мінарет і починається християнська рука. Дзвіничний ярус, що вінчає вежу, звів Ернан Руїс у 1568 році, вбудувавши ренесансний поверх у мусульманську споруду. Первісний мінарет закінчувався чотирма нанизаними кулями з позолоченої бронзи, які землетрус скинув на землю в 1356 році. Майже чотири століття відділяють основу від верхівки.

Чи має вона десь у світі вежу-близнючку?

Так, і це три сестри. Альмохади звели три великі мінарети майже одночасно й в одному дусі: Хіральду тут, Кутубію в Марракеші й вежу Хасана в Рабаті, ці дві — у Марокко. Якщо колись подорожуватимеш тими краями й побачиш Кутубію, миттєво впізнаєш цю цеглу й ці ромбові панелі; це наче натрапити на далеку кузину нашої вежі. Вони мали спільну імперію й спільну школу будівничих.

Відкрийте Seville і слухайте у власному темпі

Пройдіть його з місцевими гідами, у власному темпі й офлайн.

Застосунок Viavoy

Інші місця: Seville

Метрополь Парасоль

48 лавок провінцій

Павільйони Експо-29

Пам'ятник Елькано і прощання

Палац графині де Лебріха

Бульвар Алькальде Маркес-дель-Контадеро