Коли спускаєшся від Лавапʼєса до Ронда-де-Валенсія, тебе зустрічає будівля з цегли в стилі неомудехар із величезними афішами й молоддю, що входить і виходить із полотняними торбами. Це Ла-Каса-Енсендіда («Освітлений дім») — культурний центр, де, здається, завжди щось відбувається: фотовиставка, майстер-клас, концерт, кінопоказ просто неба на даху. Це південний кордон кварталу, місце, де Лавапʼєс визирає на решту міста, і одне з місць, де найкраще відчуваєш пульс сучасної мадридської культури.
Назва, взята з поеми
Будівлю звели на початку XX століття як осідок давньої ощадної установи, яка сьогодні утримує центр, із тієї цегли в стилі неомудехар, яку Мадрид прийняв наприкінці XIX століття для шкіл, церков і арен для кориди. Вона скоса поглядала на мавританську архітектуру з її маленькими сліпими арками й геометричними візерунками, і в результаті має безпомилково мадридський вигляд.
Назва не рекламна: вона походить від «La casa encendida» («Освітлений дім»), книжки віршів, яку Луїс Росалес видав 1949 року, і саме його спадкоємці дали дозвіл використати цю назву. У поемі дім «освітлений» спогадами й рідними людьми, які в ньому жили, а не лампочками. Ідеальна назва для місця, яке справді ніколи не гасне.
Відколи на початку 2000-х років він відкрився як культурний центр, Ла-Каса-Енсендіда став однією з найпослідовніших програм Мадрида в сучасному мистецтві, документальному кіно, експериментальній музиці, довкіллі й освітніх програмах. Значна частина його заходів безкоштовна або за символічну ціну, що рідко трапляється в установах такого рівня.
Що всередині (і на даху)
Центр займає чотири поверхи й працює водночас як виставкова зала, кінотеатр, аудиторія та бібліотека. Тимчасові виставки здебільшого присвячені фотографії, відеоарту й інсталяції, з міжнародними іменами й сильною кураторською роботою; кінотеатр показує документальне кіно й тематичні цикли; а медіатека — відкритий робочий простір, яким активно користуються мешканці кварталу й студенти.
Таємниця, яку багато мадридців відкривають для себе роками, — нагорі: дах, сад на висоті з видом на дахи півдня центру, де влітку влаштовують кіно просто неба, концерти й музичні сети на тлі заходу сонця. Літні покази заповнюються, тож квиток краще купити, щойно їх оприлюднять.
На першому поверсі є кафетерій і спеціалізована крамниця-книгарня. А оскільки центр має виразне соціальне й екологічне покликання, ти часто натрапиш на майстер-класи, міські городи, ринки обміну й сімейні заходи на вихідних. Вхід до будівлі вільний; платні лише деякі заходи, майже завжди дешевше за 5 €.
Не пропустіть
Дах
Сад на висоті з літнім кіно, концертами й видом на дахи півдня центру.
Виставки
Фотографія, відеоарт та інсталяція з міжнародними кураторами й дуже доступним входом.
Поетична назва
Узята з книжки Луїса Росалеса 1949 року, з дозволу його спадкоємців.
Цегла в стилі неомудехар
Стиль, який Мадрид прийняв наприкінці XIX століття, з маленькими сліпими арками й мавританською геометрією.
Як це вписується у твою прогулянку Лавапʼєсом
Ла-Каса-Енсендіда завершує природний маршрут кварталом. Спускаючись від кінотеатру «Доре» біля північного входу, через вулицю Аргумоса, площу Лавапʼєс і ринок Сан-Фернандо, дійдеш сюди приблизно за двадцять пʼять хвилин прогулянки вниз схилом. За двісті метрів — Ла-Табакалера, другий великий культурний осередок кварталу, набагато сиріший і самоврядний: ідеальна пара контрастів.
Звідси також зовсім близько до Бульвару мистецтв: музей королеви Софії за десять хвилин пішки, тож можна поєднати «Герніку» з виставкою сучасної фотографії, не сідаючи в транспорт. А вокзал Аточа з його тропічним садом під залізним дебаркадером XIX століття — за чверть години.
Перед візитом подивися програму, бо будівля цілком змінюється залежно від того, що в афіші. Якщо хочеш зрозуміти квартал довкола — вісімдесят національностей, коррали (житлові будинки з галереями навколо спільного двору), історію сигарниць, — маршрут Viavoy «Багатокультурний Lavapiés» закінчується саме тут, і місцева гідиня розповідає про все це, поки ти йдеш.
Часті запитання
Звідки походить ця гарна назва?
Із чудової поетичної книжки. Центр має таку назву на честь «Освітленого дому» (Ла-Каса-Енсендіда), який у 1949 році видав гранадський поет Луїс Росалес, і саме його спадкоємці дали дозвіл використати назву. У поемі дім «освітлений» спогадами й рідними людьми, які в ньому жили, а не лампочками. Ідеальна назва для місця, яке справді ніколи не згасає. Поезія, що дає імʼя культурі кварталу.
