Елегантна будівля італійського вигляду саме там, де починається великий бульвар. Її почали зводити 1843 року й відкрили 1858 року, у розпалі ізабелінської доби, коли кожне місто, що себе поважало, хотіло мати свій театр італійського типу. І в неї є прибудова з глузливим прізвиськом.
Театр, що замінив коралі
Фасад упорядкований і поважний, задуманий для того, щоб міська знать мала де показати себе у вечори опери. Це стандартна архітектурна мова іспанського театру девʼятнадцятого століття.
Усередині зала у формі підкови з пʼятьма ярусами лож, що піднімаються до стелі. Таке розташування повʼязане не лише з акустикою: воно задумане, щоб дивитися і, понад усе, щоб тебе бачили, а ложі слугували суспільними вітринами.
Назва не випадкова й не унікальна: майже кожне іспанське місто має свій Театро-Прінсіпаль, «Головний театр». Це були перші капітальні театри, з належною будівлею, що прийшли на заміну старим комедійним дворам, коралям просто неба, де вистави грали раніше.
Ця зміна — від кораля до театру італійського типу — перетворила театральний досвід в Іспанії впродовж XIX століття: нумеровані крісла, завіса, кероване освітлення і публіка, що сидить мовчки, а не стоїть і гукає.
«Полісон»
Через роки до нього ззаду прибудували напівкруглу концертну залу, яку бургосці жартома охрестили «полісоном» — так іспанською називали турнюр, каркас, який жінки вдягали під спідницю, щоб надати їй обʼєму ззаду.
Це одне з тих народних прізвиськ, що описують будівлю краще за будь-який технічний опис, і до того ж точно датують момент, коли його дали: турнюр був у моді в останні десятиліття XIX століття.
Театр і досі працює, і завіса піднімається майже щовечора. Це найкращий спосіб зберегти таку будівлю: користуватися нею, а не перетворювати її на музей самої себе.
До того ж він стоїть у чудовому місці: навпроти починається бульвар Еспольон, з терасами й склепінням із платанів, тож вихід після вистави веде просто на найкращий бульвар міста.
Не пропустіть
Відкритий 1858 року
Розпочатий 1843 року, у розпалі ізабелінської доби, коли кожне місто хотіло свій театр італійського типу.
Зала-підкова
Пʼять ярусів лож, задуманих, щоб дивитися і, понад усе, щоб тебе бачили.
«Прінсіпаль» — не випадковість
Майже кожне іспанське місто має свій: такі театри замінили комедійні коралі.
«Полісон»
Так жартома називають напівкруглу залу, прибудовану ззаду, через турнюр спідниць позаминулого століття.
Як вписати його у твою прогулянку Бургосом
Він стоїть на початку бульвару Еспольон, біля річки, за кілька хвилин від Пласа-Майор і собору.
Подивитися на нього ззовні — десять хвилин. Якщо є екскурсія чи вистава, варто зайти до зали-підкови: вона одна з найкраще збережених у Кастилії.
Стань навпроти й придивися до життя довкола: тераси, люди на прогулянці. Тут починається найпривітніша частина міста.
Часті запитання
Чому театр називається «Прінсіпаль»?
Бо він був, ні більше ні менше, головним — «прінсіпаль» — театром міста: офіційним, для великих вечорів. Ти побачиш, що майже кожне іспанське місто має свій Театро-Прінсіпаль: це були перші капітальні театри, з належною будівлею, що прийшли на зміну старим комедійним дворам — тим корралям просто неба, де грали серед юрби. Коли місто відкривало свій, воно відчувало, що нарешті грає у вищій лізі. Це — бургоський, і він досі стоїть і дає вистави.
