На вигині річки, біля Ареналя, вимальовується масивна будівля зі світлого каменю з банями й скульптурами нагорі, схожа на більбаоську версію Паризької опери. Це не випадково: театр відкрили у 1890 році, а його проголошеним зразком був театр Гарньє. Трохи далі перекидає свою арку міст Ла-Мерсед, один зі старих переходів через воду.
Театр, якому дуже не щастило
Його спроєктував Хоакін Рукоба, той самий архітектор, що збудував міську ратушу, у розпал багатства від заліза, коли Більбао хотів театр, гідний свого нового статку. Результат — чисте французьке необароко: ретельно опрацьований фасад, каріатиди, цинкові бані й вестибюль з імперськими сходами.
У 1914 році пожежа спустошила його зсередини, і довелося відбудовувати його повністю. А найгірше ще чекало попереду: повінь у серпні 1983 року, коли річка вийшла з берегів і вода піднялася на кілька метрів усередині будівлі, знищивши партер, сценічну машинерію й архіви. Театр був зачинений роками.
Він знову відкрився у 1986 році після глибокої реставрації, і сьогодні це громадський театр міста зі сталою програмою драми, опери, танцю й концертів. Те, що він досі стоїть після пожежі й повені, багато говорить про місцеву впертість.
Хто такий Арріага і де проходить річка
Назва — це імʼя більбаоського вундеркінда: Хуана Крісостомо де Арріаги, що народився тут у 1806 році. Він писав визначні твори ще дитиною, навчався в Парижі, і там його порівнювали з Моцартом, тож його знають як іспанського Моцарта. Він помер у девʼятнадцять років, залишивши коротку творчість і величезне «а що було б, якби».
Є деталь, про яку майже ніхто не знає і яку можна помітити з берега: під театром у каналі проходить ділянка води, залишок давнього русла, і будівля буквально стоїть на краю річки. Це пояснює, чому повінь 1983 року вдарила по ній так нещадно.
Перед ним відкривається Ареналь, який був саме тим, що означає назва, — піщаною мілиною, на якій містечко поступово відвойовувало землю у води, і де стоїть залізний музичний павільйон, у якому по неділях грають оркестри. Це шарнір між Каско-Вʼєхо й Енсанче.
Не пропустіть
Зразок: Паризька опера
Його збудував Хоакін Рукоба у 1890 році, у розпал доби заліза, з театром Гарньє як проголошеним орієнтиром.
Пожежа й повінь
Він вигорів зсередини у 1914 році й опинився під водою під час повені 1983 року. Знову відкрився у 1986 році після років зачинення.
Іспанський Моцарт
Хуан Крісостомо де Арріага, родом із Більбао, помер у девʼятнадцять років, залишивши коротку й дуже визначну творчість.
Краще видно з протилежного берега
З протилежного берега, по той бік мосту Ареналь, він постає повністю й відображеним у воді.
Як це вписується у твою прогулянку Більбао
Театр на початку Каско-Вʼєхо, за дві хвилини від Пласа-Нуева і за пʼять від собору Сантьяго. Саме тут майже всі входять до старого міста, коли йдуть з Енсанче.
Найкращий вид на будівлю відкривається не від її дверей, а з протилежного берега, по той бік мосту Ареналь: звідти її видно повністю й відображеною у воді, коли річка спокійна, з мостом Ла-Мерсед поруч. Повернувшись на цей берег, бульваром Кампо-Волантін ідеш униз за течією до фунікулера Арчанда.
Інтерʼєр можна побачити, купивши квиток на виставу, а в певні години бувають екскурсії. Як зовнішня зупинка — десять хвилин; з Ареналем і набережною річки — приємні пів години.
Часті запитання
На честь кого названо театр?
На честь вундеркінда з Більбао: Хуана Крісостомо де Арріаги, народженого тут у тисяча вісімсот шостому році. Він ще дитиною писав дивовижні твори, а в Парижі його порівнювали з Моцартом, аж так, що його називають іспанським Моцартом. Трагічно те, що він помер, маючи лише девʼятнадцять років, залишивши нам ледве дещицю свого генія. Місто захотіло вшанувати його, давши його імʼя своєму великому театру, щоб цей обірваний талант і далі звучав щовечора в цих стінах.
Цій будівлі не щастило?
Чимало, правду кажучи, але вона завжди воскресала. Її відкрили в тисяча вісімсот девʼяностому році, за проєктом того самого архітектора, що й мерію, а в тисяча девʼятсот чотирнадцятому році пожежа випалила її всередині дощенту; довелося відбудувати її повністю. І на неї чекало ще одне: під час страшної повені тисяча девʼятсот вісімдесят третього року естуарій увірвався всередину й знову її зруйнував. Її дбайливо відреставрували, і сьогодні вона стоїть. Театр, у якого більше життів, ніж у кота.
