Зовні це масивна цегляна будівля 1909 року, колишній міський винний склад. Заходиш, очікуючи побачити вестибюль, а перед тобою постає ліс із сорока трьох колон, усі відмінні одна від одної, які тримають три будівлі, підвішені в повітрі. Місто роками тримало її покинутою, вирішило не зносити, випатрало зсередини й залишило тільки оболонку. Називається вона Аскуна Сентроа, але весь Більбао й далі каже «Альондіга».
Сорок три колони, і жодна не повторюється
Проєкт перебудови підписав французький дизайнер Філіпп Старк, і його вихідне рішення було радикальним: повністю зберегти історичні фасади й збудувати всередині три нові, цілком незалежні обʼєми, підняті над землею на колонах, щоб звільнити перший поверх.
Ці колони і є твором. Кожну спроєктував інший художник — загальну роботу координував сценограф Лоренцо Баральді, — надихаючись іншою культурою, епохою чи стилем: тут є колони римські, індійські, єгипетські, футуристичні, суто фантастичні. Гуляючи між ними, не побачиш двох однакових, і в кожної свій матеріал і своє оздоблення.
Ефект навмисно спантеличує: крита площа з верхнім світлом, де підлога громадська й прохідна і де люди проходять, сідають або призначають зустрічі, не мусячи нічого купувати. Саме цей вільний перший поверх зробив так, що будівля працює як міський простір, а не лише як культурний контейнер.
Що насправді всередині
Нагорі, у трьох підвішених обʼємах, розмістилися міська бібліотека, кінозали, виставкові простори, спортзал і басейн. І тут та деталь, яку шукають усі: дно басейну скляне, тож з нижнього поверху видно, як люди пливуть просто над твоєю головою.
Первісну будівлю звів Рікардо Бастіда, один з архітекторів, які найбільше сформували обличчя Більбао, і звів її міцною та стриманою, розрахованою на покоління. Вона вистояла: понад століття потому цегляна конструкція й досі стоїть цілком непорушно, і це єдине, що збереглося.
Офіційна назва вшановує Іньякі Аскуну, мера міста з 1999 року до його смерті на посаді у 2014 році, який керував містом у роки великого перетворення. У звичайній розмові в Більбао цією назвою ніхто не користується, але саме вона стоїть на вивісках.
Не пропустіть
Сорок три унікальні колони
Кожну спроєктував інший художник, натхненний іншою культурою чи епохою. Жодна не повторюється.
Три підвішені будівлі
Старк зберіг тільки оболонку 1909 року й збудував усередині три обʼєми, підняті над землею на колонах.
Басейн зі скляним дном
З нижнього поверху видно, як люди пливуть у тебе над головою. Це деталь, яку шукають усі.
Перший поверх — громадський
Сюди заходять, його перетинають і тут перебувають, нічого не купуючи. Тому він працює як крита площа, а не лише як культурний центр.
Як це вписується у твою прогулянку Більбао
Стоїть у самому серці Енсанче, за пʼять хвилин пішки від Гран-Віа і за десять від Guggenheim. Метро Індаучу або Моюа, обидві станції за два квартали.
Головне — перший поверх із колонами — відкрите для вільного й безкоштовного входу, і його оглядаєш за пʼятнадцять хвилин. Варто зайти, навіть якщо не збираєшся користуватися нічим нагорі: це, мабуть, найкращий сучасний інтерʼєр міста після музею.
До того ж це чудовий прихисток від дощу, а в Більбао це цілком слушний критерій планування. На першому поверсі є кафе й ресторан, а на даху — тераса з видом на Енсанче.
Часті запитання
Хто збудував первісну Алондігу?
Архітектор Рікардо Бастіда, одне з імен, які найбільше сформували обличчя Більбао: він підписав значну частину містобудування сучасного Енсанче й визначні будівлі по всьому місту. Він звів її міцною і стриманою, розрахованою на цілі покоління. І вона таки встояла: стоїть і понад століття потому. Бастіда — у багатьох сенсах архітектор Більбао.
Хто був той мер, чиє імʼя носить центр?
Іньякі Аскуна, який був мером Більбао з 1999 року аж до своєї смерті, ще на посаді, у 2014 році. Йому випало керувати в роки, коли місто перемінилося згори донизу після Guggenheim, а 2012 року він отримав чудове визнання: премію найкращому меру світу, яку присуджує міжнародний фонд. Тому невдовзі після його смерті цей центр захотів носити його імʼя. Дуже заслужена шана.
Що означає слово «Алондіга»?
Зверни увагу, що воно починається з «аль-»: це спадщина арабської. Воно походить від «аль-фундук» — так називали заїжджий двір зі складом, де купці зберігали й продавали свій товар. Звідти слово перейшло в кастильську як назва міських громадських складів зерна й вина. Тож це місце, за самою своєю назвою, народилося як купецька біржа. Від арабського товарного складу до храму дизайну: ото мандрівка для одного слова.
