На тихій вулиці Грасії, серед звичайних фасадів і балконів із розвішаною білизною, раптом зʼявляється вибух зелених і білих кахлів із жовтими квітами. Це Каса-Вісенс, перша важлива робота Антоні Гауді, збудована між 1883 і 1885 роками, коли йому було трохи більше тридцяти і ніхто не знав, хто він такий. Понад сто тридцять років вона була приватним житлом: до 2017 року увійти туди було неможливо. Це Світова спадщина, і досі це той будинок Гауді, який відвідує найменше людей.
Замовлення біржового маклера
Замовником був Мануель Вісенс, біржовий і валютний маклер, який хотів літній будинок. Гауді облицював будівлю глазурованою керамікою — зеленою, білою й жовтою, — складаючи шахові клітинки й горизонтальні смуги з повною свободою.
Кахлі з жовтою квіткою відтворюють чорнобривці, рослину, що справді росла на цій ділянці до будівництва. А ковані залізні ґрати входу копіюють листя хамеропса, дикої карликової пальми цих полів. Гауді не прикрашав загальними мотивами: він скопіював те, що було на ділянці.
Коли він її зводив, Грасія навіть не входила до Барселони: це був окремий муніципалітет, приєднаний лише в 1897 році. Це був буквально заміський будинок на околиці, звідси й вигляд вілли з башточками.
Гауді, який ще не був Гауді
Тут немає неможливих кривих чи ланцюгових конструкцій: цей будинок ортогональний, із досить звичайним планом, і його радикальність — на поверхні. Це Гауді-орієнталіст, під впливом мудехар, ісламського й японського мистецтва, — мова, яку він згодом покине. Побачити його — значить зрозуміти, звідки взялося все інше.
Найбільше дивує інтерʼєр, бо він не має нічого спільного зі стриманістю фасаду. Їдальня зі стінами в рослинних мотивах і кесонною стелею з розписаним вишневим листям, а надто курильня зі склепінням із мукарн із поліхромного гіпсу, що прямо відсилає до Альгамбри, — це інша планета.
Будинок ріс із роками: у 1925 році, вже без Гауді, архітектор Жуан Баптіста Серра-де-Мартінес розширив його збоку, дотримуючись стилю так дбайливо, що шов майже непомітний. Значна частина того, що сьогодні здається роботою Гауді, насправді належить до цього розширення.
Не пропустіть
Чорнобривці
Кахлі копіюють квітку, що росла на цій самій ділянці до будівництва.
Ґрати з листям хамеропса
Ковані залізні ґрати, що наслідують листя дикої карликової пальми з полів Грасії.
Курильня
Склепіння з мукарн із поліхромного гіпсу. Альгамбра всередині літнього будинку 1885 року.
Будинок Гауді без черги
Закритий для публіки до 2017 року. Дешевший, спокійніший і єдиний, що пояснює його витоки.
Як це вписується у твою прогулянку Барселоною
Він у Грасії, за пʼять хвилин від ринку Льібертат і центру кварталу та за пʼятнадцять хвилин пішки від Ла-Педрери, якщо спускатися вулицею Гран-де-Грасія. Це ідеальний привід піднятися до Грасії, чого майже жоден відвідувач не робить.
Це, безперечно, будинок Гауді з найменшою чергою. Майже завжди можна забронювати того самого дня, квиток дешевший, ніж у Каса-Бальйо чи Ла-Педреру, а оглядають його за добру годину разом із терасою на даху, де є власний керамічний сюрприз і вид на квартал.
Поєднай його з прогулянкою площами Грасії — площею Віла, площею Сол, площею Віррейна — і зупинкою на вулиці Верді. Це квартал із найжвавішим вуличним життям у Барселоні, і щоб ним насолодитися, не треба нічого платити.
Часті запитання
Хто замовив цей будинок у Гауді?
Його звали Мануель Вісенс, і його прізвищем ми назвали будинок. Цікаво, що понад сто тридцять років це була приватна резиденція; ніхто з нас не міг ступити всередину, аж поки у 2017 році його нарешті не відкрили як музей. Уяви собі цілі покоління сусідів, які щодня проходили повз цю перлину й так ніколи й не могли переступити за огорожу. Того дня, коли мені вперше випало побувати всередині, мені ледве вірилося.
А це залізо на вході?
Підійди до кованих ґрат: це листя пальміто, тієї карликової пальми, що росла на цих полях Грасії. Гауді скопіював її віяла й відлив їх у залізі, вигин за вигином, аж поки звичайний дикий кущ не перетворився на одну з найвідоміших огорож модернізму. Мені подобається уявляти, як він присідав серед рослин на ділянці, вирішуючи, яка з них заслуговує стати вічною в металі.
Він завжди був такий великий?
Ні. Будинок, який ти бачиш, ріс із роками: у 1925 році, вже без Гауді, архітектор Жоан Баптіста Серра розширив його з одного боку, так шануючи його стиль, що шов майже непомітний. Тому сьогодні він здається більшим, ніж Гауді встиг залишити завершеним. Коли дивитимешся на нього цілком, спробуй пограти у вгадування, де закінчується оригінальний Гауді і де починається рука, що прийшла згодом. Це зовсім не просто.
