Троє сходів, що піднімаються, не торкаючись одні одних, пантеон Галісії, безкоштовний музей Алвару Сізи з публічною терасою і парк, облаштований на цвинтарі. Усе за десять хвилин від собору.
У Сантьяго є район, де зібрано три з найкращих речей міста; здебільшого він безкоштовний і приймає мізерну частку відвідувачів, які доходять до Обрадойро. Він за десять хвилин пішки, угору від Порта-до-Каміньо, на схилі гори Алмасіга, де камʼяне місто визирає в зелень.
Дах CGAC — це публічна й безкоштовна тераса-оглядовий майданчик над дахами старого міста. Сіза задумав його як ще одну площу міста, а не як дах, і майже ніхто туди не піднімається.
Монастир і неможливі сходи
Три гвинтові сходи, що ніколи не перетинаються.
Сан-Домінгос-де-Бонаваль, за переказом, заснував святий Домінік де Гусман у XIII столітті, а перебудували його в XVII. Від 1977 року тут живуть не ченці, а Музей галісійського народу, і найчастіше фотографований його експонат — сходи, схожі на геометричну вправу, доведену до межі.
Це троє незалежних гвинтових сходів, вписаних в один циліндричний проріз, які піднімаються спіраллю, ніколи не перетинаючись і не торкаючись одні одних у жодній точці. Кожні починаються в іншому місці й виходять на інший поверх, тож троє людей можуть підніматися одночасно, не бачачи одне одного.
Їх створив Домінго де Андраде, головний будівничий собору й автор також Беренгели, годинникової вежі. Андраде був таким самим добрим математиком, як і митцем: він написав трактат про геометрію в будівництві, і ці сходи — його практичний доказ.
Решту монастиря займає Музей галісійського народу: знаряддя для обробітку землі, човни, ткацькі верстати, кераміка й гайти, які пояснюють, як жили в Галісії ще позавчора. Це етнографічний музей першого рівня й один із найчесніших в Іспанії.
В одній із його каплиць — Пантеон видатних галісійців, національний пантеон Галісії. Розалію де Кастро перенесли сюди 1891 року з майже державним похороном, і пантеон створили, щоб її прийняти. Поруч із нею — Кастелао, чиї останки змогли повернутися з еміграції в Буенос-Айресі лише 1984 року.
Алвару Сіза відкрив його 1993 року, наступного року після Прітцкерівської премії. Він використав той самий золотавий камінь, що й сусідній монастир, але в сучасних лініях, без стилізації й без різкого контрасту. Світло падає згори ковзним променем, без видимих вікон. Вхід безкоштовний.
Між монастирем і музеєм простягається парк Бонаваль, що займає колишній цвинтар і монастирські грядки; його відновив сам Алвару Сіза разом із ландшафтною архітекторкою Ісабель Агірре. Це один із найнезвичайніших просторів Сантьяго й один із найменш відвідуваних.
Втручання не стерло того, що тут було: старі могили, підпірні стіни й камʼяні тераси грядок вписали в проєкт, тож парк — водночас сучасний сад і археологічна памʼятка. Гуляєш між надгробками й дубами, і це зовсім не похмуро.
З верхніх терас видно все старе місто з вежами собору вдалині, і цей вид не такий, як з оглядового майданчика Аламеди: тут місто видно з півночі й ближче, із шиферними дахами на першому плані.
Увесь комплекс — монастир, парк і музей — задуманий як єдине ціле, і це найкращий доказ того, як можна втручатися в місто-спадщину, нічого не маскуючи й не руйнуючи. Варто обійти його повністю й без поспіху.
Вулиця, де місто гуляє
Спускаючись від Бонаваля, доходиш до Порта-до-Каміньо й вулиці Сан-Педро — останніх метрів Французького шляху. Це вулиця, якою входить пішки більшість паломників світу, і рано-вранці видно, як вони спускаються мовчки, майже навшпиньки.
За останні десятиліття Сан-Педро перестала бути лише прохідною вулицею. Вона заповнилася барами з характером, книгарнями, музичними закладами й блошиними ринками і стала районом, куди виходить розважатися молодь Сантьяго і де ціни ще не такі, як у старому місті.
Цікава саме ця рівновага: тут співіснують притулки для паломників, звичне сусідське життя й тапас-маршрут, якого більшість транзитних відвідувачів не відкриває, бо лишається на вулицях центру. Досить спуститися на десять хвилин.
Щосуботи зранку неподалік працює ринок виробників. А загалом поєднання Бонаваля зранку й Сан-Педро ввечері — це, мабуть, найкращий день, який можна провести в Сантьяго поза віссю собору.
Робоча архітектура: відкритий камінь, засклені галереї й крамниці на першому поверсі, без палаців і гербів, бо це була службова дорога паломництва. Сьогодні тут найкраще нічне життя міста за помірними цінами.
Відправна точка маршруту Бонавалем, якщо підніматися, або фінішна, якщо спускатися. Місто обнесли мурами після 997 року, коли Аль-Мансур забрав дзвони собору до Кордови на плечах полонених християн. Із семи брам жодна не вціліла.
Троє незалежних гвинтових сходів, вписаних в один циліндричний проріз монастиря Сан-Домінгос-де-Бонаваль, які піднімаються, ніколи не перетинаючись і не торкаючись одні одних у жодній точці. Кожні починаються й закінчуються в іншому місці. Їх створив Домінго де Андраде, головний будівничий собору й до того ж математик.
Хто похований у Пантеоні видатних галісійців?
Розалія де Кастро, мати галісійської літератури, чиї останки прибули 1891 року з майже державним похороном і для якої створили пантеон; Кастелао, батько політичного галісійства, який не міг повернутися з еміграції в Буенос-Айресі до 1984 року; скульптор Асорей і картограф Домінго Фонтан.
Чи безкоштовний CGAC?
Так, вхід до музею нічого не коштує, і про це знає дуже мало людей. А його дах — публічна тераса-оглядовий майданчик над дахами старого міста з вежами собору вдалині, яку Сіза задумав як ще одну площу міста. Якщо шукаєш лише вид, вистачить двадцяти хвилин.
Що таке парк Бонаваль?
Колишній цвинтар і монастирські грядки, відновлені Алвару Сізою разом із ландшафтною архітекторкою Ісабель Агірре. Втручання вписало в проєкт старі могили, підпірні стіни й камʼяні тераси, тож це водночас сучасний сад і археологічна памʼятка. Він безкоштовний і дуже мало відвідуваний.
Чи вартий уваги Музей галісійського народу?
Досить, і це один із найчесніших етнографічних музеїв Іспанії. Тут зібрано знаряддя для обробітку землі, човни, ткацькі верстати, кераміку й гайти, які пояснюють, як жили в Галісії ще зовсім недавно, без ідеалізації. Він ділить будівлю з пантеоном і потрійними гвинтовими сходами, тож це три візити в одному.
Скільки часу присвятити цьому району?
Довгі пів дня, щоб усе зробити як слід: півтори години на музей, пантеон і сходи, година на CGAC і його терасу, і стільки ж на парк без поспіху. Якщо потім спуститися на вулицю Сан-Педро пообідати чи щось випити, вийде повний день поза звичним маршрутом.
Практична інформація
ДеСхил гори Алмасіга, угору від Порта-до-Каміньо.
Як дістатися10 хвилин пішки від Обрадойро, на схід і вгору.
ТривалістьПів дня з музеєм, парком і CGAC.
БезкоштовноУвесь CGAC, його тераса-оглядовий майданчик і парк Бонаваль.
ПлатноМузей галісійського народу, близько 4 €, у деякі дні безкоштовно.
ВихідніІ музей, і CGAC зачинені в понеділок.
На карті
🎧 З Viavoy
Гуляйте містом Santiago de Compostela і слухайте у власному темпі
Завантажте Viavoy і гуляйте містом Santiago de Compostela офлайн, коли захочете.
від 2,99 €· разова оплата
City Pass · 9,99 €3 днів, усі тури: Santiago de Compostela