Він стоїть за міськими мурами, на схилі гори Алмасіга, де камʼяне місто визирає в зелень. За переказом, його заснував святий Домінік де Гусман у XIII столітті, а перебудували в XVII. Від 1977 року тут живуть не ченці, а Музей галісійського народу, і зберігаються дві речі, які самі собою виправдовують підйом: неможливі сходи й пантеон, де спочиває Розалія де Кастро.
Потрійні гвинтові сходи
Це найчастіше фотографований образ будівлі й один із найдивовижніших витворів барокової інженерії Іспанії. Три незалежні гвинтові сходи, вписані в той самий циліндричний проріз, піднімаються спіраллю, ніколи не перетинаючись і ніде не торкаючись одні одних.
Кожні починаються в іншому місці й виводять на інший поверх будівлі, тож троє людей можуть підніматися одночасно, не бачачи одне одного й не зустрічаючись. Первісна логіка була функціональною — розвести потоки людей усередині монастиря, — але результат є чистою віртуозністю.
Їхній автор — Домінго де Андраде, народжений близько 1639 року, головний будівничий собору й автор також Беренгели, годинникової вежі. Андраде був таким самим добрим математиком, як і митцем: він навіть написав трактат про геометрію, застосовану в будівництві, і ці сходи — його практичний доказ.
Пантеон і музей цілого краю
В одній із каплиць монастиря міститься Пантеон видатних галісійців, і його головна частина — гробниця Розалії де Кастро, матері галісійської літератури. Вона померла в Падроні 1885 року, а через шість років увесь край піднявся, щоб перенести її останки сюди з майже державним похороном; пантеон створили саме для того, щоб її прийняти.
Поруч із нею — Кастелао, лікар, рисувальник і батько політичного галісійського руху, чиї останки змогли повернутися з еміграції в Буенос-Айресі лише 1984 року, скульптор Асорей і картограф Домінго Фонтан. На ділі це національний пантеон Галісії.
Решту будівлі займає Музей галісійського народу з хліборобським знаряддям, човнами, ткацькими верстатами, керамікою й гайтами — галісійськими волинками, — які пояснюють, як жили в цьому краї ще позавчора. Це етнографічний музей першого рівня й один із найчесніших в Іспанії.
Не пропустіть
Троє сходів, що не торкаються
Три незалежні спіралі в одному прорізі, кожна зі своїм початком і своєю метою. Ніхто не перетинається.
Андраде-математик
Автор написав трактат про геометрію, застосовану в будівництві. Ці сходи — його практичний доказ.
Пантеон Галісії
Розалія де Кастро, Кастелао, Асорей і Домінго Фонтан. Створений 1891 року, щоб прийняти останки Розалії.
Парк Бонаваль
Колишнє кладовище й овочевий сад монастиря, відновлені Алвару Сізою з включеними в проєкт могилами.
Як це вписується у твою поїздку до Сантьяго
Він за десять хвилин від старого міста, якщо підніматися від Порта-до-Каміньо, у районі з дуже малим туристичним тиском. Зовсім поруч — CGAC Алвару Сізи, а між ними простягається парк Бонаваль.
Цей парк займає колишнє кладовище й овочевий сад монастиря і є одним із найнезвичніших просторів міста: камʼяні тераси, дуби, старі могили, включені в проєкт, і краєвиди на дахи. Його відновив сам Сіза разом з Ісабель Агірре.
Розраховуй на півтори години на музей, пантеон і сходи. І приходь із запасом часу, бо поєднання із CGAC і парком — найкращий пів ранку в Сантьяго поза віссю собору.
Часті запитання
Хто був Домінго де Андраде?
Геній галісійського бароко, народжений близько 1639 року. Він був головним будівничим собору, і йому ж належить Беренгела, та годинникова вежа, що, як ти чуєш, вибиває години над Обрадойро. Найбільше мене захоплює те, що він був таким самим добрим математиком, як і митцем: він навіть написав цілий трактат про переваги й шляхетність архітектури, що було великою рідкістю для каменяра його часу. Людина, яка обмірковувала камінь так само, як і тесала його.
Чому тут похована Росалія де Кастро?
Бо Галісія вирішила зробити її своїм символом. Вона померла в Падроні в 1885 році, а через шість років, у 1891 році, уся країна обʼєдналася, щоб перенести її останки до Сантьяго з майже державним похороном; цей пантеон створили саме для того, щоб прийняти її. Своїми «Галісійськими піснями», написаними галісійською, коли майже ніхто на це не наважувався, вона запалила Режурдіменту, відродження нашої мови й нашої культури. Тому для багатьох із нас прийти сюди — це наче відвідати матір.
А Кастелау, як він опинився тут?
З Кастелау історія ще зворушливіша. Він був лікарем, художником-графіком і великим батьком політичного галісійства; написав «Sempre en Galiza» («Завжди в Галісії»), майже біблію для галісійських націоналістів. Він помер у вигнанні в Буенос-Айресі в 1950 році, тікаючи від диктатури, і його останки змогли повернутися додому лише в 1984 році, уже за демократії. Те повернення стало величезним днем для країни. У тому, що він спочиває поруч із нею, тут, є багато від примирення.
