Біле селище з побілених будиночків, по стінах яких спадають бугенвілії, а впритул до нього — ряд яхт, що коштують більше за багато будівель. Важко повірити, що все це виникло з нічого: до 1970 року тут не було нічого, крім пляжу й очеретяних заростей.
Несправжнє андалуське селище, збудоване навмисно
Його звів Хосе Банус Масдеу, каталонський забудовник, який розбагатів, зводячи цілі квартали робітничого житла в повоєнному Мадриді. З цими статками він приїхав на південь, щоб збудувати якраз протилежне: розкішний порт.
І замість хмарочосів його архітектори мали ідею, що виявилася вирішальною: зімітувати старе андалуське селище, яке ніби стояло тут завжди, з вузькими вулицями й побіленими будинками, але з розкішною мариною перед ним. Це навмисна сценографія, і вона працює.
За цей дух відповідав Нольді Шрек, дизайнер, який до того працював у Беверлі-Гіллз, серед декорацій і вілл голлівудських зірок. Звідси ця дуже дивна межа між справжнім і змонтованим, яку досі відчуваєш, прогулюючись.
Відкриття в травні 1970 року стало з тих, що творять історію: приїхали Ага-хан, Роман Полянський, князь Реньє й княгиня Грейс Монако, а триста офіціантів подали двадцять два кілограми ікри тисячі семистам гостям. Співати запросили такого собі Хуліо Іглесіаса, тоді майже нікому не відомого.
Як працює ця вітрина
Марина має майже тисячу причалів, але лише кілька з них на Муельє-де-Онор, найдорожчому й найбажанішому причалі, відведеному для найефектніших яхт. Там платять не за метри води, а за погляди.
Деталь, яка все пояснює: великі яхти швартуються кормою до набережної, з відкритою задньою платформою, наче вітальнею, щоб було видно накритий стіл і шампанське в льоду. Це чистий театр, і відвідувач сидить у першому ряду.
Довкола — вулиці з брендовими крамницями, неймовірні автомобілі, припарковані у два ряди, і вежа, що наглядає за портом. Увесь комплекс задуманий заради одного дієслова: дивитися й показувати себе.
І він працює на двох швидкостях: удень це відносно спокійна прогулянка з людьми, що фотографують, а вночі — зовсім інша річ. Вибір часу повністю змінює враження.
Не пропустіть
1970 року тут не було нічого
Лише пляж і очеретяні зарості. Усе, що видно, зведено трохи більше ніж за пів століття.
Вигадане андалуське селище
Навмисна сценографія: імітація старовинного міста з розкішною мариною перед ним.
Його спроєктувала людина з Голлівуду
Нольді Шрек приїхав із Беверлі-Гіллз, від декорацій і вілл зірок. Звідси цей нереальний дух.
Відкриття стало історичним
Ага-хан, Полянський, Реньє й Грейс Монако, 22 кілограми ікри й невідомий Хуліо Іглесіас на сцені.
Як це вписується у твою поїздку до Марбельї
Він приблизно за сім кілометрів на захід від центру Марбельї, туди часто ходить міський автобус, можна дістатися й машиною, хоча паркування у високий сезон — справжня проблема.
Його варто побачити, навіть якщо розкіш тебе анітрохи не цікавить, бо це наочний приклад туристичного містобудування: селище, вигадане з нуля 1970 року, яке сьогодні на перший погляд не відрізнити від справжнього. Саме це й цікаво.
Поєднай із пляжем Пуерто-Банус, просто поруч, і зі статуєю Ла-Вікторія на вʼїзній кільцевій розвʼязці. Увесь комплекс можна оглянути за пару годин.
Часті запитання
Звідки походить назва Пуерто-Банус?
Від людини, яка про нього мріяла: його повна назва — Пуерто-Хосе-Банус. Хосе Банус Масдеу був каталонським забудовником, який розбагатів, зводячи цілі житлові квартали в повоєнному Мадриді, блок за блоком для робітників. З цим статком він приїхав на південь, щоб збудувати якраз протилежне: свою розкішну забаганку біля моря. Те, що король дешевої цегли зрештою підписав храм гламуру, має свій шарм, правда?
Хто спроєктував це несправжнє селище?
Тип із дуже особливим оком: Нольді Шрек, дизайнер, який до того працював у Беверлі-Гіллз, серед декорацій і вілл зірок Голлівуду. Йому належить той дух кінодекорації, який ти досі відчуваєш, гуляючи, та дуже дивна риса між справжнім і змонтованим. Не випадково Банус здається взятим із фільму: його підписав, буквально, хтось, хто прийшов зі світу кіно.
