Зовні — золотавий камінь, суворий і без жодної прикраси; усередині купол заввишки майже сорок пʼять метрів заливає світлом увесь храм. Цей контраст суворості й світла — печатка стилю еррераско, який Хуан де Еррера вигадав в Ескоріалі і який тут втілив його учень.
Суворий класицизм на узбережжі
Його збудували між 1616 і 1662 роками на місці колишньої головної мечеті, а архітектором був Агустін Бернардіно, учень Хуана де Еррери. Еррераско — це оголений класицизм: жодних феєрверків на фасаді, уся сила вкладена в пропорції та якість каменю.
Це була мова іспанської монархії Габсбургів, і її поява в портовому місті на периферії щось означає: що Аліканте в XVII столітті було містом із грошима й достатніми інституційними амбіціями, щоб замовляти придворну архітектуру.
Купол над середохрестям, робота Мігеля дель Реаля, — головна окраса. Майже сорок пʼять метрів заввишки й верхнє світло, яке цілком змінює відчуття від інтерʼєру порівняно з тим, чого змушує чекати фасад.
Бароковий вибух і клуатр
Несподіванка чекає в каплиці Причастя — вибуху зрілого бароко з позолотою й густим декором, що різко контрастує зі стриманістю решти храму. Це та сама послідовність, яку видно в багатьох іспанських храмах: суворе XVII століття, до якого XVIII додає пишну каплицю.
Клуатр — інший простір, що вартий уваги і який багато хто пропускає, бо з нефу його не видно. Це острівець спокою в самому центрі, з тією перевагою, що тут майже ніколи нікого немає.
Назва храму має календарне пояснення. Переказ розповідає, що 6 грудня, у день святого Миколая, місто перейшло до рук християн завдяки інфантові Альфонсо, який звелів звести церкву на честь святого того дня. Відтоді святий Миколай — покровитель Аліканте.
А у 1959 році храм отримав статус співкафедрального собору, поділивши єпископську кафедру із сусідньою Оріуелою. Ця форма — дві кафедри з одним єпископом — постала внаслідок реорганізацій єпархій у XX столітті й повторюється в кількох іспанських єпархіях.
Не пропустіть
Еррераско на узбережжі
Оголений класицизм Агустіна Бернардіно, учня Хуана де Еррери, автора Ескоріалу.
Купол заввишки 45 метрів
Робота Мігеля дель Реаля. Верхнє світло цілком змінює те, чого змушує чекати фасад.
Каплиця Причастя
Вибух позолоченого бароко в храмі, загалом суворому. Контраст і є аргументом.
Покровитель походить від дати
Переказ відносить здобуття міста до 6 грудня, дня святого Миколая. І святий залишився.
Як вписати його у твою прогулянку Аліканте
Він у старому місті, за дві хвилини від ратуші і біля підніжжя підйому до кварталу Санта-Крус. Це обовʼязкова зупинка старого міста, і повз неї неминуче проходиш.
Вхід до храму вільний поза часом богослужінь. Закладай пів години й не йди, не побачивши клуатру та каплиці Причастя: саме вони виправдовують відвідини.
Старе місто довкола зосереджує головну зону тапас (маленьких закусок) у центрі, тож це добре поєднується із зупинкою, щоб поїсти, перед підйомом до замку або після спуску з нього.
Часті запитання
Чи знав ти, що покровитель Аліканте — дідусь Санта-Клауса?
Саме так. Святий Миколай Барійський був єпископом IV століття, на території сучасної Туреччини, і славився тим, що потай залишав подарунки найбіднішим: розповідають, що він кидав золоті монети у вікна, щоб дати посаг дівчатам без статків. З тієї слави таємного дарувальника через століття, через Голландію та Америку, народився сам Санта-Клаус. Тож святий, якому присвячено цей храм, — ні більше ні менше, джерело Санта-Клауса.
