Пласа-Нуева
Під шістдесятьма чотирма аркадами — одні з найкращих барів міста, а портики дають прихисток, хоч би яка була злива, що в Більбао не дрібниця. Це класична відправна точка будь-якого кола, і вона працює як опівдні, так і ввечері.

Неписані правила чикітео, чому тут багато пінчос замовляють гарячими й з меню і на яких вулицях роблять коло барами. І що треба скуштувати неодмінно.
🎧 На маршруті Каско Вієхо та Сім ВулицьНайпоширеніша помилка гостя в Більбао — сісти. Пінчос — це не обід, а маршрут: заходиш у бар, береш один-два з невеликим напоєм, платиш і переходиш далі. Зробити все правильно — означає відвідати чотири-пʼять закладів за вечір, а друга звична помилка — обмежитися тим, що лежить на стійці, бо найкраще майже завжди написано на дошці.
Правила неписані, але це правила.
Чикітео — це коло барами, а слово походить від «чикіто», маленької склянки вина, яку традиційно випивали на кожній зупинці. Логіка тут — рух: один-два пінчос у барі, невеликий напій — і до наступного. Ніхто не засідає в одному закладі, щоб повечеряти самими пінчос.
Звичні напої — суріто, зовсім маленький келих пива, задуманий саме для того, щоб можна було випити кілька; чаколі, кисле й злегка ігристе біле вино, яке наливають з висоти; і червоне вино з Ріохи-Алавеси. Ніщо так не видає гостя, як замовлене велике пиво.
Платять на кожній зупинці наприкінці. У Більбао зазвичай офіціант питає, що ти зʼїв, і вірить відповіді, хоча дедалі більше барів ведуть рахунок самі. Це не іспит: кажеш, що зʼїв, і все.
Час має значення. Полуденний аперитив триває з першої до третьої, а вечірнє коло починається десь о восьмій. Поза цими проміжками стійки напівпорожні, і враження вже не те, хоч би як довго був відчинений бар.
Під шістдесятьма чотирма аркадами — одні з найкращих барів міста, а портики дають прихисток, хоч би яка була злива, що в Більбао не дрібниця. Це класична відправна точка будь-якого кола, і вона працює як опівдні, так і ввечері.

Найстаріша вулиця Більбао і сьогодні та, де найбільше барів на квадратний метр. Атмосфера тут молодша, гучніша й дешевша, ніж на Пласа-Нуева, а з четверга до неділі вночі це вже зовсім інша історія. Добре, щоб почати, але не щоб спокійно повечеряти.

Один із найбільших критих ринків Європи, із зоною барів і дегустаційних прилавків на першому поверсі. Опівдні це швидка й дуже чесна альтернатива колу барами, з продуктом, який видно на сусідньому прилавку.
Завантажте застосунок і відкрийте Bilbao офлайн, коли захочете. Пройдіть пішохідний маршрут Каско Вієхо та Сім Вулиць з місцевим гідом у навушниках.
Дізнатися більше про Viavoy →Почни з гільди — пінчоса, з якого все почалося: оливка, анчоус і гострий перчик на шпажці. Назву дали на честь фільму з Рітою Гейворт, бо це поєднання вважали «зеленим», тобто фривольним, і гострим. Це лакмусовий папірець для будь-якої стійки: якщо гільда зібрана добре, то й решта, як правило, теж.
З гарячої кухні еталон дому — тріска пільпіль, із соусом, що емульгується лише желатином самої риби та олією, коли похитуєш глиняну каструлю. А ще чулета — стейк зі старої корови на жаринах — і чангурро, розібраний на волокна краб, запечений під скоринкою.
Серед пінчос зі стійки, які не підводять: картопляна тортилья, яку тут їдять шматочком і судять суворо; білі гриби на пласі з жовтком у сезон; і крокети, які в Країні Басків — змагальний вид спорту. А ще Ідіасабаль, копчений овечий сир, з айвовим мармеладом або з горіхами.
На завершення — баскський пиріг або кухада (овеча простокваша). А якщо в барі є сидр, його наливають з висоти: головний сезон — із січня до квітня, коли відчиняються сидрерії зі своїм меню з тріски, чулети й сиру з горіхами.
Каско-Вʼєхо — класичний і найщільніший маршрут. Стандартне коло починається на Пласа-Нуева, продовжується вулицями Сомера й Артекале і закінчується біля ринку Рібера. Між зупинками скрізь менше пʼяти хвилин пішки, а розкид цін широкий.
В Енсанче — другий маршрут, довкола вулиці Ледесма й околиць Діпутасьйон. Він упорядкованіший, з терасами, трохи дорожчий і зі стійками дуже високого рівня. Найкраще він підходить для полуденного аперитиву і для тих, хто хоче менше шуму.
Третій маршрут, менший і менш відомий, — у Більбао-ла-Вʼєха та на набережній Марсана, на лівому березі. Атмосфера тут інша, незалежніша, із музичними закладами, і саме тут пʼють ті, хто живе в місті.
Корисне попередження: у неділю ввечері й у понеділок багато барів зачиняються або скорочують меню, а в серпні вони зачиняються на відпустку. Якщо подорож припадає на ці дати, варто мати запасний план і не покладатися лише на одну вулицю.
Найменш туристичний маршрут міста, на старій набережній, куди спускали залізну руду і яка сьогодні стала мистецьким районом. Тераси біля парапету з Каско-Вʼєхо навпроти, невеликі заклади й незалежніша атмосфера. Через міст Сан-Антон переходиш за дві хвилини.

Відкрите 1903 року, з оздобленням у стилі неомудехар, кахлями й кесонною стелею, які не змінилися за століття. Його пінчос морунос (шашлички по-мавританськи) — місцева інституція, і їх замовляють біля бічної стійки. Підходить і для сніданку, і для аперитиву.
Заходиш, береш один-два з невеликим напоєм і переходиш до іншого бару: уся суть у маршруті, а не в тому, щоб засісти. Багато пінчос лежать на стійці, і їх беруть самі, але найкращі зазвичай гарячі, їх замовляють за дошкою і готують одразу. Платять на кожній зупинці.
Зовсім маленький келих пива, ледве третина звичайної склянки, задуманий саме для того, щоб випити кілька за коло і не закінчити вечір у першому барі. Разом із чаколі й червоним вином це стандартний напій чикітео. Замовити велике пиво — найчіткіший знак, що ти не звідси.
Гільду — оливка, анчоус і гострий перчик — як лакмусовий папірець для будь-якої стійки, картопляну тортилью шматочком, крокети і сир Ідіасабаль. З гарячої кухні — тріску пільпіль, чулету на жаринах і запечене чангурро. У сезон — білі гриби на пласі з жовтком.
Каско-Вʼєхо — найщільніший маршрут, із Пласа-Нуева і вулицею Сомера як осями. Енсанче, довкола вулиці Ледесма, упорядкованіше і зі стійками дуже високого рівня. А Більбао-ла-Вʼєха, на лівому березі, — найменш туристичний маршрут, де відпочивають ті, хто живе в місті.
Полуденний аперитив триває приблизно з першої до третьої, а вечірнє коло починається десь о восьмій. Поза цими проміжками стійки напівпорожні, і задоволення вже не те, навіть якщо бар відчинений. У Більбао вечеряють пізніше, ніж очікує багато гостей.
Дуже залежить від району і від виду пінчоса. Ті, що зі стійки в Каско-Вʼєхо, коштують помірно, і коло з чотирьох барів із напоями виходить розумним. Авторські пінчос із кухні та стійки Енсанче помітно дорожчі. Сидрерія і чулети — це вже інший рівень витрат.
Завантажте Viavoy і гуляйте містом Bilbao офлайн, коли захочете.
