Одинадцять з половиною гектарів саду в самому центрі, у формі великого трикутника. Це легені Вальядоліда, і сюди приходять усі: закохані, бабусі й дідусі, діти з хлібом для качок, студенти, що повторюють конспекти. Але століттями тут був запорошений пустир.
Від Поля правди до романтичного саду
Його називали Кампо-де-ла-Вердад («Поле правди»), а потім Кампо-де-Марте («Марсове поле»), бо тут проводили військові маневри. Перша назва походила від викликів на двобій: коли двоє чоловіків мали питання честі, яке треба було владнати, вони виходили битися сюди, за місто, і казали, що в поєдинку правда зрештою виходить на світло.
Перша зелень зʼявилася за часів Карла III, коли близько 1787 року тут посадили тисячу вісімсот вʼязів. Але велике перетворення, що зробило пустку садом, сталося 1877 року завдяки меру Мігелю Іскару.
Він доручив проєкт каталонському садівникові Рамону Оліві, який привіз ідеї просто з великих садів Парижа: звивисті алеї, несподіванки за кожним поворотом, озеро, водоспад, грот.
Тому в цьому парку немає прямих ліній: його задумали, щоб ти загубився й насолоджувався тим, що губишся. Це хрестоматійний пейзажний сад, повна протилежність класичному геометричному французькому саду.
Павичі й бронзові письменники
Найбільше дивують павичі, що вільно гуляють парком разом із білками, качками й іншими птахами. Для міського саду в Іспанії це незвична картина й одна з відмітних рис цього місця.
Уздовж алей розкидані фонтан Лебедя з перголою, ставок із водоспадом і гротом та фонтан Слави. Увесь репертуар романтичного саду XIX століття, створений із неабиякими амбіціями.
Є також погруддя й памʼятники письменникам, повʼязаним із містом, а в кінці алеї — памʼятник Колумбу, статуя, що призначалася Гавані й опинилася тут, коли Іспанія втратила Кубу 1898 року.
Мер, завдяки якому все стало можливим, Мігель Іскар, помер 1880 року, ще перебуваючи на посаді, і його мрія модернізувати Вальядолід лишилася незавершеною. Люди так його любили, що самі мешканці зібрали гроші з власної кишені, через народну підписку, щоб звести йому памʼятник.
Не пропустіть
Одинадцять з половиною гектарів у центрі
Легені міста у формі великого трикутника.
Його називали Полем правди
Бо тут билися на дуелях ті, хто мав питання честі, яке треба було владнати.
Його перетворив мер 1877 року
Мігель Іскар, за проєктом каталонського садівника Рамона Оліви, на манер паризьких парків.
Тут вільно гуляють павичі
Разом із білками, качками й іншими птахами. Незвично для міського саду в Іспанії.
Як це вписується у твою поїздку до Вальядоліда
Він лежить у центрі, між площею Соррілья і залізничним вокзалом, а з одного боку його облямовує Асера-де-Реколетос.
Зупинка — тридцять-сорок хвилин прогулянки без мапи: саме так ним і насолоджуються. Вхід вільний, парк працює цілий рік.
Це шарнір між історичним центром і Вальядолідом XIX століття, і місце, де місто робить паузу. На одному з його кінців стоїть Академія кавалерії.
Часті запитання
Чому його називали Полем Правди?
Розповідають, що назва походила від викликів. На цьому пустирі, коли двоє чоловіків мали питання честі, яке треба було розвʼязати, вони виходили битися сюди, за місто, подалі від чужих очей, і казали, що в поєдинку правда зрештою виходила на світло. Важко уявити це сьогодні, коли тут так спокійно походжають павичі, але цей сад століттями був сценою найсерйозніших і найпохмуріших подій міста.
А що сталося з тим мером, який його перетворив?
Мігель Іскар мав кінець, який багато каже про те, як його любило місто. Він помер у 1880 році, ще на посаді, залишивши недовершеною свою мрію модернізувати Вальядолід. Люди так його любили, що самі мешканці склалися з власної кишені, через народну підписку, щоб звести йому памʼятник. І досі одна з найважливіших вулиць центру носить його імʼя. Для мера це немало.
